Обґрунтованість проведення слідчих дій у кримінальній справі
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?мку, є привід для проведення слідчих дій, який полягає у наданні органу дізнання матеріалів ОРД оперативно-розшуковим підрозділом або витребування їх цим органом із зазначеного підрозділу. Автор стверджує, що отримання матеріалів ОРД органом досудового розслідування із оперативного підрозділу як привід до проведення певної слідчої дії, має правове значення лише у сукупності з підставами, що є в цих матеріалах, як передбаченими законом умовами, які дають можливість прийняти рішення про їх проведення. Саме тому М.А. Погорецький пропонує закріпити вичерпний перелік таких приводів у КПК України.
Більшість вчених поділяє підстави для провадження слідчих дій на дві основні групи - фактичні та правові, а розбіжності, які виникають стосуються, здебільшого, їхнього змісту.
Проблема розмежування фактичних та правових підстав для провадження слідчих дій має важливе практичне значення. Як одні, так і інші покликані запобігти необґрунтованому втручанню органів досудового розслідування в особисте життя громадян. Проте нерозуміння практичними працівниками різниці між цими підставами призводить до того, що слідчі дії проводяться за наявності лише правових, тобто без достатніх фактичних підстав, тому, як наслідок, виявляються неефективними. Так, 10,1% (19) респондентів зазначили, що слідчу дію необхідно проводити за наявності лише правових підстав, 9,1% (17) - лише фактичних, 34,8% (61) - за наявності правових та фактичних підстав, тоді як 46,0% (86) осіб вказали на те, що слідчий має право провести будь-яку слідчу дію у кримінальній справі, що перебуває в його провадженні, і ніяких підстав для цього не вимагається.
У теорії кримінального процесу правові підстави визначаються як сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом умов, що дають слідчому право виконувати ту чи іншу слідчу дію [4, с. 11]. Разом з тим, у літературі існують ще й інші тлумачення правових підстав для провадження слідчих дій. Так, наприклад, А.П. Черненко розуміє їх як відповідні правові норми, якими передбачені обставини, з настанням яких починають діяти ці норми. До фактичних підстав вчений відносить самі ці обставини [11, с. 98].
На нашу думку, не слід ототожнювати правові норми та підстави для проведення слідчих дій, оскільки останнє поняття є значно ширшим. Тому перший підхід до визначення правових підстав видається більш вдалим.
Отже, звернемося до аналізу тих умов, що дають право слідчому проводити певну слідчу дію.
За загальним правилом, слідчий наділений правом самостійно приймати рішення про провадження слідчих дій у справах, що перебувають у його провадженні, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції (затвердження, згоди) прокурора або дозволу (рішення) суду (ч. 1 ст. 114 КПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 114 КПК України слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Тому провадження органом дізнання слідчих дій у кримінальній справі, яка перебуває у провадженні слідчого, без відповідного доручення є недопустимим і тягне за собою визнання доказів, отриманих таким шляхом, недопустимими.
Згідно з п. 3.11 Інструкції з організації взаємодії органів досудового слідства з оперативними підрозділами органів внутрішніх справ України на стадіях документування злочинних дій, реалізації оперативних матеріалів, розслідування кримінальних справ та їх розгляду в суді, затвердженої наказом МВС України від 07.09.2005 р. №777, доручення та вказівки слідчого повинні містити короткий зміст обставин справи, зміст слідчих дій, що мають бути виконані, а також усі ніші обставини, з якими має бути ознайомлений орган дізнання для виконання цих дій [7].
М.А. Погорецький, вивчаючи матеріали кримінальних справ, за якими слідчими було прийняте рішення про направлення окремого доручення, дослідив питання виконання органом дізнання доручень і вказівок слідчого. Він встановив, що найчастіше предметом окремого доручення були такі слідчі дії: допит свідка (68%), допит потерпілого (6%), виїмка історії хвороби, документів, що характеризували обвинуваченого (5%), предявлення для впізнання за фотокарткою (4%), додаткові допити потерпілих (2%). Водночас до переліку слідчих дій, які не можуть бути предметом доручення, 94% опитаних віднесли допит обвинуваченого, 75% - допит неповнолітнього свідка, 13% - відтворення обстановки і обставин події, 12% - ексгумацію трупа [8, с. 79].
Згідно з п. 4.6 Інструкції з організації діяльності підрозділів дізнання в ОВС та їх взаємодії з іншими структурними підрозділами ОВС у розкритті злочинів та розслідуванні кримінальних справ, затвердженої наказом МВС України від 02.09.2008 р. №422, дізнавачу забороняється проводити огляди місця події за фактами вчинення дорожньо-транспортних пригод зі смертельними наслідками, або за такими, що викликали значний суспільний резонанс, а також за повідомленнями про виявлення трупів з ознаками насильницької смерті [9].
Кримінально-процесуальний закон також надає право органу дізнання самостійно приймати рішення про провадження слідчих дій. Так, за наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами Кримінально-процесуального кодексу, провадить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, упродовж десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила, складає постан