Обґрунтованість проведення слідчих дій у кримінальній справі
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
алізує його повноваження, має встановлену законом процесуальну форму, містить правові висновки з питань, що виникають в ході досудового слідства, та характеризується такими властивостями як законність, обґрунтованість, вмотивованість та справедливість [12, с. 5].
Н.В. Глинська визначає кримінально-процесуальне рішення як виражений у встановленій законом формі індивідуальний правозастосовний акт, в якому компетентні державні органи та посадові особи у передбаченому законом порядку з метою вирішення правових і кримінологічних завдань надають відповіді на питання, що виникли по справі, і виражають владне волевиявлення про дії або бездіяльність, що випливають із встановлених на момент винесення рішення фактичних обставин справи і приписів чинного законодавства [4, с. 7]. Схоже визначення процесуального рішення дають В.Д. Берназ, С.М. Смоков [13, с. 10].
Рішення слідчого про проведення слідчих дій повинні відповідати вимогам, які висуваються до кримінально-процесуальних рішень.
Так, П.А. Лупінська зазначає, що загальними критеріями процесуальних рішень є наступні: можуть бути винесені лише уповноваженими особами та органами і тільки в межах компетенції; висловлюють владне веління державних органів, породжують, змінюють чи припиняють кримінально-процесуальні правовідносини, підтверджують наявність чи встановлюють відсутність матеріально-правових відносин; мають бути винесені в установленому законом порядку та виражені у визначеній законом формі [11, с. 18]. А.Я. Дубинський до названих ознак додає виконуваність рішень, розуміючи під цим здатність та забезпечувану можливість їх виконання [3, с. 33]. А.Б. Муравін включає до визначення рішення крім законності та обґрунтованості, їх вмотивованість та справедливість [12, с. 7].
Аналізуючи наведені в літературі ознаки процесуальних рішень, В.С. Зеленецький, Н.В. Глинська справедливо відзначають, що законність, обґрунтованість, вмотивованість, справедливість та виконуваність є не істотними ознаками, а вимогами, які висуває закон до цих актів. Вчені вважають, що до істотних ознак кримінально-процесуальних рішень варто віднести їх правовий, державно-владний, владно-розпорядчий, загальнообовязковий, пізнавально-посвідчувальний та спонукальний, ініціюючий характер; винесення у встановленому законом порядку та у визначеній законом формі; спрямованість на вирішення кримінально-правових, кримінально-процесуальних, кримінологічних та профілактичних завдань [14, с. 18].
Деякі процесуалісти вважають, що поняттю рішення у процесуальному значенні притаманна лише письмова форма [14, с. 79].
Якщо ж дотримуватися такої позиції, матимемо ситуацію, коли, наприклад, очна ставка (ст. 172 КПК України), предявлення особи для впізнання (ст. 174 КПК України) та деякі інші слідчі дії не матимуть правової підстави, оскільки кримінально-процесуальний закон не вимагає письмово оформлювати рішення про їх проведення. Незважаючи на це, подібні рішення мають процесуальний характер, оскільки прямо передбачені кримінально-процесуальним законом, а їх наслідки реалізуються у діях, що оформлюються відповідними документами.
Отже, можемо припустити, що сутність кримінально-процесуальних рішень про проведення слідчих дій, які приймають слідчі, полягає у тому, що вони, по-перше, є владним волевиявленням особи, яка веде кримінальне судочинство, і, по-друге, мають певну процесуальну специфіку. Остання визначається тим, що поряд зі слідчими діями, рішення про проведення яких потребує письмового оформлення, є певна кількість слідчих дій, для яких законодавець не висуває процесуальних вимог до оформлення рішення про їх провадження. Як зазначає М.А. Погорецький, в залежності від класифікації процесуальних рішень про проведення слідчих дій за таким критерієм, як підстави втручання до сфери прав та свобод особи, вони поділяються на ті, що: 1) фіксуються у постанові слідчого і потребують відповідного рішення суду чи санкції прокурора; 2) фіксуються у постанові слідчого і не потребують відповідного рішення суду чи санкції прокурора; 3) не фіксуються у постанові слідчого [7, с. 5].
Значення цього процесуального акту полягає у тому, що в ньому закріплюються наявні фактичні підстави для провадження слідчих дій, їх відповідність встановленим законом критеріям та висновки про їх достатність. Наявність такого процесуального рішення є ознакою законності слідчої дії, а зміст постанови дає змогу робити висновок й про її обґрунтованість.
А.Я. Дубинський відзначав, що рішення про проведення слідчих дій потрібно поділяти на акти-дії, тобто протоколи, в яких фіксуються хід та результати проведення слідчих дій, для виконання яких КПК України не містить вимог про винесення відповідної постанови, та акти-рішення, тобто власне постанови [3, с. 37].
Відповідно до КПК України без винесення постанови слідчий проводить допит підозрюваного (ст. 107), обвинуваченого (ст. 143), свідка (ст. 167), потерпілого (ст. 171), очну ставку (ст. 172), предявлення осіб та предметів для впізнання (ст. ст. 174, 175), обшук особи та виїмку у неї предметів і документів (у випадках, передбачених ч. 3 ст. 184), огляд (крім огляду житла чи іншого володіння особи відповідно до ч. 3 ст. 190) та відтворення обстановки і обставин події (ст. 194). У вищезазначених випадках слідчий обмежується складенням протоколу з додержанням правил, зазначених у ст. 85 КПК України, в якому фіксуються перебіг слідчої дії та отримані результати.
Закон вимагає від слідчого виносити постанову про проведення освідування (ч.