Обґрунтованість проведення слідчих дій у кримінальній справі
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
, а також трупів чи тварин. Обовязковим елементом також є наявність достатніх фактичних даних, що дозволяють зробити висновок про можливість досягнення мети обшуку.
Аналогічною є структура норми, яка передбачає підстави для проведення виїмки. Згідно з ч. 1 ст. 178 КПК України виїмка проводиться у випадках, коли є точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи в певному місці.
Деякі вчені відстоюють доцільність закріплення в кожній правовій нормі трьох елементів, що у своїй сукупності відображають внутрішню структуру фактичних підстав для провадження слідчих дій. Відповідно до цієї концепції складовими елементами фактичних підстав для провадження слідчих дій є: 1) джерела, з яких слідчий може отримувати доказову інформацію; 2) мета проведення слідчої дії; 3) фактичні дані, необхідні для висновку про те, що у вищезазначених джерелах міститься інформація, яку планується виявити [4, с. 10].
Як зазначає С.М. Стахівський, якщо під процесуальними джерелами доказів розуміти сукупність матеріальних обєктів, вимога допустимості доказів не зможе бути повною мірою реалізованою [8, с. 165-166]. Віднесення до джерел доказів будь-яких матеріальних обєктів, що несуть у собі інформацію, суперечить ч. 2 ст. 65 КПК України, яка містить вичерпний перелік процесуальних джерел доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 65 КПК України джерелами доказів є показання свідків, показання потерпілого, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи. Як зазначає М.А. Погорецький, джерело інформації може стати джерелом доказу лише за умови залучення його до кримінального процесу у встановленому КПК України порядку, отримання від нього закріплених у відповідній процесуальній формі фактичних даних, що охоплюються предметом доказування у кримінальній справі, та визнання їх доказами відповідною процесуальною особою [13, с. 83].
Отже, можемо припустити, що провадження слідчої дії буде ефективним за умови наявності двох елементів: мети проведення слідчої дії та фактичних даних, які вказують на можливість (необхідність) її досягнення.
Вважаємо за доцільне більш детально зупинитися на понятті мета проведення слідчої дії, оскільки саме правильне законодавче закріплення мети дозволяє відокремити її від інших слідчих дій. Як зазначає С.А. Шейфер, визначення мети кожної слідчої дії надає пізнавальній діяльності слідчого чітку нормативну спрямованість, запобігає підміні слідчої дії іншими нормативними прийомами, що виключає непотрібну витрату процесуальних зусиль, порушення прав учасників, усуває загрозу визнання отриманих доказів недопустимими [14, с. 57].
Деякі вчені вважають, що мета проведення кожної слідчої дії безпосередньо передбачена у нормах КПК України [4, с. 159]. На нашу, думку таке твердження не повною мірою відповідає дійсності.
На законодавчому рівні чітко визначені лише мета огляду (ч. 1 ст. 190 КПК України), відтворення обстановки і обставин події (ч. 1 ст. 194 КПК України). У ч. 1 ст. 193 КПК України, підстави для проведення освідування закріплені таким чином: при необхідності виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного або у потерпілого чи свідка особливих прикмет слідчий… проводить освідування. У такий же спосіб сформульовані й підстави для проведення предявлення для впізнання особи (ч. 1 ст. 174 КПК України) і предметів (ч. 1 ст. 175 КПК України).
На думку А.П. Черненка, зміст норм кримінально-процесуального закону, в яких викладені підстави для провадження зазначених вище слідчих дій свідчить про те, що законодавець ототожнює підстави з метою провадження слідчих дій [3, с. 130].
Ми вважаємо, що в межах такого розуміння відбувається підміна значення фактичних підстав для провадження слідчих дій значенням мети і, навпаки, що суперечить положенням кримінально-процесуального закону.
Відсутність законодавчого розмежування підстави та мети кожної окремої слідчої дії призводить до помилок у правозастосовній діяльності, порушення прав та свобод учасників слідчих дій та визнання доказів, отриманих в результаті їх проведення, недопустимими.
Найбільш поширеною помилкою у практиці провадження слідчих дій є підміна однієї слідчої дії іншою. Так, наприклад, суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області на підставі подання про надання дозволу на проведення огляду володіння особи виніс постанову про проведення цієї слідчої дії з метою отримання доказів протиправної діяльності гр. М. і вилучення із незаконного обігу особливо небезпечного наркотичного засобу марихуани, отруйних і сильнодіючих медичних препаратів та інших матеріальних цінностей здобутих злочинним шляхом [5]. Однак відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України з цією метою доцільніше було б провести обшук.
рішення кримінальний слідчі дії
Література
1.Мытник П.В. Следственные действия: понятие, система и классификация / П.В. Мытник // Актуальні питання підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції: тези доп. міжнар. наук.-практ. конф. - К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2003. - Ч. ІІ. - С. 3-16.
2.Исаенко В. Следственные действия и полномочия прокурора по надзору за ними / В. Исаенко // Законность. - 2003. - №2. - С. 20-26.
.Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: [підруч.] / Є. Г. Коваленко, В.Т. Маляренко. - 2-ге вид., переробл. і доповн. - К.: Юр