Національно-культурне відродження на західноукраїнських землях в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ив помітний вплив на піднесення літературного життя як у Східній Україні, так і в Галичині.
Паростки національно культурного відродження у дворянський період зявилися також на ниві архітектури, образотворчого мистецтва і музичної культури. Архітектурне мистецтво цієї доби звільнялося від чужих впливів і продовжувало стверджувати свою самобутність. В архітектурних спорудах панівні позиції займав класичний стиль. На початку ХІХ ст. на його зміну прийшов новий стильовий напрям ампір. Однак він повинен був поступитися українським будівничим традиціям при забудові малих будинків, провінційних палат, галерей, ганків, які набирали своєрідних українських прикмет. В 20-х 30-х роках ХІХ ст. у Львові в стилі ампір була побудована бібліотека Оссолінських. Львівська ратуша (1824 1835рр.), Народний дім (1851 1864рр.) та ряд житлових будинків. Українська скульптура кінця XVIII першої половини ХІХ ст. розвивалась під впливом класицизму.
Таким чином в часи найбільшого, як здавалось останнього упадку українського життя в кінці XVIII ст. починали зявлятись перші парости нового життя. В західній Україні вони проявлялись на грунті церковнім.
Свого часу заведеннє унії дуже сильно приглушило станки українського життя. Через те, що уніатське духовенство і взагалі унію не зрівняно в правах з католицтвом і вона зісталась церквою низшою, мужицькою, вона стала прикметою тутешнього українського життя і незадовго стала для західної України такою ж національною церквою, якою перед тим була церква православна. Коли австрійський уряд заволодівши Галичиною заходився коло того, щоб підняти уніатське духовенство з темноти і пониження, це мало чималий вплив на розбудження національного життя.
Отже, перший період західноукраїнського національно культурного відродження повязаний з культурно просвітницькою діяльністю дворянства козацького походження на Лівобережжі та польсько українського шляхетства на Правобережжі. На Галичині цьому періодові відповідала доба гегемонії греко католицького духовенства, яке в перших десятиліттях ХІХ ст. започаткувало добу відродження. Точніше зародки національно культурного відродження простежуються в останній чверті XVIII ст. у середовищі українського дворянства в надрах якого продовжував жевріти український патріотизм, а також деякі територіально автономістичні тенденції. На грунті станових ворянських інтересів виник рух, що спирався на історичні традиції та історичні докази. На грунті патріотичних почуттів виник особливий інтерес до історії України, поступово формувалась українська національна ідея. Саме у першій чверті ХІХ ст. , коли серед української інтелігенції посилювалась ідея національного пробудження, вийшов друком визначний історичний твір „Історія Русів” (1846р.).
„Історія Русів” це найвизначніший твір української національно політичної думки кінця XVIII початку ХХст. Він відіграв важливу роль у формуванні національної свідомості українців. В цьому творі подається картина історичного розвою України від найдавніших часів до другої половини XVIIIст. По суті це перша політична історія України, її пронизує ідея автономізму, республіканізму, протесту проти національного поневолення. Автори твору висловлюють думку, що народ України повинен відстоювати свої права на життя і свободу. На свою державність, свою вільність і власність.
Саме в цей час історичні дослідження привернули увагу освічених верств українського дворянства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій та обрядів. Важливим чинником першого періоду національно культурного відродження була поява періодичних видань, а також публікація наукових праць. Ці видання торкались історичного минулого українського народу, зосереджували увагу на самобутності його культури. Тобто, українська мова завоювала право на своє існування. Вона збагачувалась творчими здобутками у прозі, поезії, драматургії і публіцистиці. Інтелектуали першої половини ХІХ ст. не одразу відійшли від своїх попередників у ставленні до захисту інтересів народу. На початку століття у їхній діяльності ще спостерігається прагнення відновити місце та роль окремих верств суспільства. Але з плином часу інтелігенція дедалі більше переймалася інтересами не окремих верств, а всього суспільства, хоча на певних етапах переважали інтереси тих чи інших соціальних груп населення. Незважаючи на малочисельність і розєднаність, українська інтелігенція першої половини ХІХ ст. справила визначальний вплив на піднесення національної свідомості українського народу.
Розділ ІІ
Народницький період національно-культурного відродження
Народницький період національно-культурного відродження (18401880 рр.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищі передової демократично настроєної інтелігенції викристалізовувалася концепція про Україну як етнічну національність. Характерні риси даного періоду: 1)керівництво національним рухом переходить до рук нової інтелігенції; 2) центрами українського національного відродження стають Харківський та Київський університети, а також Кирило-Мефодіївське братство; 3) провідну роль у процесі відродження на Україні відігравав Т. Г. Шевченко.[46,335]
Народницька доба українського відродження надзвичайно важлива на шляху дальшого національно-культурного зростання України. її можна поділити на два періоди: романтичний діяльність членів Кирило-Мефодіївського братства (50-ті роки XIX ст.); позитивістський культурно-просвітни?/p>