Національно-культурне відродження на західноукраїнських землях в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
кої імперії як найбільшого ворога України". Подібне рішення прийняв Другий всеукраїнський студентський зїзд у Львові (липень 1913 р.).
Війна і наступні національні змагання стали великим випробуванням для українського народу. Західно - Українська Народна Республіка перейняла найкращі традиції національної солідарності й організованості, характерні для передвоєнного українського руху в Галичині.
Таким чином, упродовж третього, політичного етапу національно-культурного відродження Галичини, що тривав до першої світової війни, були створені українські політичні організації, школи, культурні установи, театри, нові наукові центри, які розповсюджували ідеї національної свідомості не тільки серед інтелігенції та студентів, але й серед населення.
XIX сторіччя це епоха діяльності інтелігенції, суспільної групи, що репрезентувала новий міщанський світ. Українська інтелігенція доходила до національної свідомості ступнево, досліджуючи народне життя і шукаючи в ньому основних прикмет української народності. Спершу за головне поле своєї діяльності вона вважала письменство і науку, що найяскравіше могли виявити самобутність української культури. У хвилини зневіри вона думала навіть, що українство не зможе вийти дальше поза саму культурну організацію. Але пізніше інтелігентна верхівка перейшла до усвідомлювання народної маси і в народі відкрила великі революційні сили, що скупчувалися коло економічних і соціальних питань. Спираючись на маси і організовуючи їх, інтелігенція розвинула в собі політичний інстинкт і перейшла до активних виступів. Ідеал самостійної України зайняв перше місце в національній ідеології.
Саме у 90-х роках XIX ст. національний рух на західноукраїнських землях вступив у політичну стадію розвитку. У той час на ґрунті наявних суспільно - політичних течій утворилися перші політичні партії, були сформульовані їхні програми та політичні гасла, розраховані на участь в їх реалізації широких суспільних верств. Завдяки цьому національна ідея почала оволодівати народними умами, а національний рух, що насував політичного змісту став масовим.
За два передвоєнні десятиліття на місці пригнобленої і безправної селянської маси виросла свідома у своїх політичних інтересах українська нація.
Вагомий вклад у розвиток соціальної свідомості, культури, мистецтва, літератури вніс І.Франко. Він збагатив українську культуру, вивчав народну творчість. Його праці з історії та теорії літератури відіграли визначальну роль у розвитку українського літературознавства кінця ХІХ початку ХХ ст.
Проаналізувавши статути товариства „Просвіта”, ми маємо змогу прослідкувати динаміку, характер і напрям розвитку програмно організаційних засад найбільшої, найвпливовішої і найпотужнішої української організації минулого. Це зразок національної, організаційної думки другої половини ХІХ першої половини ХХ століття, яка зуміла не тільки зорієнтуватись у складних умовах іноземного панування, але й забезпечила існування організації, здатної розвиватися, вдосконалюватися, витримувати удари і суспільні потрясіння й вести народ до визначеної мети просвіти в широкому загально соціальному розумінні, а відтак і до творення духовних основ нації, через організаційне згуртування народу й вироблення загальнонаціональної психології, державницької свідомості.
Підводячи підсумки процесу національно-культурного відродження в Україні у другій половині XIXна початку XX ст., слід зазначити, що незважаючи на певну суперечливість, а в окремих випадках і непослідовність, український національний рух стимулював не тільки загальний соціально-економічний, політичний, культурний і науковий прогрес усього українського суспільства, але й зростання громадянської свідомості широких народних мас. Тогочасна демократична інтелігенція на Україні виявилася гідною бути провідником прогресивних сил нації.
Національно-культурне відродження в Україні кінця XVIII початку XX ст. заклало підвалини для відновлення української державності. Четвертим Універсалом Центральної Ради 22 січня 1918 р. проголошено повну самостійність Української Народної Республіки.
Висновки
Наприкінці XVIII на початку XX ст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження. У цей час активно збиралися та вивчалися історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні памятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступово відроджується мова, розширюється сфера її вжитку, насамперед серед української еліти. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе українська література, яка не тільки збагачує, удосконалює мову та розширює жанровий діапазон, а й активно пропагує демократичні, ідеї, ненависть до національного гноблення.
Особливістю національного відродження є те, що цей процес, як правило, спирається на здобутки, традиції та досвід попередніх поколінь. У звязку з цим закономірно, що наприкінці XVIII початку XIX ст. помітно зріс інтерес до національної історії. Це виявилося в активному збиранні та публікації історичних джерел і памяток історичної думки, виданні журналів та альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих праць з історії України тощо.
Характерною рисою розвитку західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії наприкінці ХVIII - першій половині ХІХ ст. було чергування пері