Національна економіка України та тенденції її розвитку
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
і ЄЕП
Питання про інтеграцію України в ЄЕП треба розглядати у контексті утвердження економічних передумов євроінтеграційної стратегії України, прискорення темпів економічного зростання: Україна зацікавлена у всебічному розвитку багатостороннього економічного співробітництва з країнами СНД. Поглиблення реґіонального співробітництва повністю відповідає і принципам Євросоюзу. В основі цих принципів лежить розуміння, що лише через співробітництво і партнерство зі своїми сусідами кожна окремо взята країна може максимально реалізувати свій потенціал, гарантувати національні інтереси. Україна зацікавлена у європейській орієнтації нового міждержавного реґіонального утворення.
З євроінтеграційним курсом повністю узгоджується активна позиція Президента України у питаннях, які стосуються оптимізації відносин України з Російською Федерацією, виведення їх на рівень справді стратегічного партнерства.
Особливо перспективною є конструктивна взаємодія України з Казахстаном, який також обєктивно зацікавлений в європейському векторі нового реґіонального утворення, все робить для того, щоб наблизитися до Європи. Україна може відіграти у цьому процесі функцію сполучної ланки.
Як і Україна, Росія прагне інтегруватися в європейський економічний простір. Однак у цьому процесі існують і принципові розбіжності. Росія не порушує питання щодо членства в ЄС. Вона претендує на статус самостійного центру інтеграції на євразійському просторі. Звісно, що можливі й інші схеми, зокрема, зміцнення осі Париж-Берлін-Москва, яка почала формуватися на принципах антиамериканської політики щодо Іраку. Однак це питання ще не набуло чітких обрисів. Реальні ризики поглиблення українського співробітництва з країнами СНД перебувають у цій площині. У такій ситуації потрібно чітко визначити можливі межі інтеграційних процесів на рівні наших держав.
Оптимальним є сприяння України створенню зони вільної торгівлі, необхідність утвердження якої проголошено ще у 1992-му, а потім у 1994 роках. Водночас слід враховувати реальні складнощі цього завдання, безрезультативність спроб його вирішення у попередній період. Ці труднощі повязані з обєктивними обставинами за роки незалежності відбулося природне дистанціювання національних, у т.ч. й економічних інтересів відповідних держав, узгодження яких шляхом відновлення економічних звязків, що існували раніше, є неможливим. У такій ситуації проголошена лідерами чотирьох країн зона вільної торгівлі може реально втілитися лише на основі загальновизнаних у світовій практиці принципів на принципах СОТ, які гарантують рівність конкурентних можливостей країн-учасниць, їх міжнародний правовий захист. Президент України обстоює саме такий перебіг інтеграційних процесів на рівні чотирьох.
Формування зони вільної торгівлі на принципах СОТ сприятиме вирішенню й іншого базового завдання євроінтеграційного курсу не лише України, а й інших країн-учасниць регіональної інтеграції - приєднанню України до Спільного Європейського Економічного простору. Нині це питання набуває все більшої актуальності. Єврокомісія своїм останнім рішенням підтвердила таку можливість.
З урахуванням існуючих розбіжностей у ставленні до цієї проблеми позиція Росії стосовно узгодженого набуття відповідними країнами членства в СОТ для нашої держави не є конструктивною, Україна суттєво просунулась вперед в цьому питанні. Нещодавно підписаний у Брюсселі двосторонній протокол між Україною та ЄС про взаємний доступ на ринки товарів та послуг важливий крок у відповідному напрямі.
У контексті стратегічних пріоритетів України потрібно враховувати й інші принципові застереження. Для України, яка вже багато зробила у питаннях адаптації чинного законодавства до законодавства ЄС, є неможливою гармонізація законодавства з відповідними країнами СНД. Це крок назад, шлях від Європи, шлях інтеграції України у євразійський простір.
Позаблоковість України
Дві обставини зумовили сьогоднішнє загострення інтересу до позаблокового статусу України. Це актуалізація проблеми глобалізації та початок, після відомих подій 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку і Вашингтоні, ери всесвітньої боротьби з тероризмом.
Глобалізація є феноменом, який несе в собі значну кількість як позитивних так і негативних наслідків: фундаментально змінює наше економічне, політичне і соціокультурне буття, спричинює велику кількість нових проблем і викликів. Час і простір в їхньому традиційному розумінні, в епоху глобалізації змінюють свою форму, проте руйнація і розмивання, ціннісних систем і соціальних структур, що складалися віками, викликає глибоке занекпокоєння. Тріумф ліберальної демократії (виразником якого є американський вчений Ф. Фукуяма з його тезою про “кінець історії”) зумовив не стільки “вічний мир” (адже ліберальні демократії не воюють одна з одною), скільки потужний вибух етнічних і соціальних конфліктів. Не можна не погодитися з твердженням С. Хантінгтона у його відомій роботі “The clash of civilisations?” із тим, що процеси глобалізації обовязково ведуть до виникнення широкомасштабних цивілізаційних конфліктів, важко не бачити, що радикальні зміни світового порядку в епоху глобалізації неминучі. Нині, коли глобалізаційні процеси набули розвутку, піддаються сумніву численні класичні парадигми теоретичної думки, стереотипи, засадничі принципи і постулати міжнародно-політичної пракики. Виникла нагальна потреба переосмислення багатьох базових к?/p>