Наукова і творча спадщина Івана Огієнка (Митрополита Іларіона)
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
87;.
Непросто і нешвидко писалися ці твори. Скажімо, роботу над містерією у пяти діях До щастя автор розпочав 1516 лютого 1947 року в Лозанні, а закінчив більш ніж через десять років 26 травня 1957 року у Вінніпезі. Приблизно стільки ж часу забрала в нього праця над Останньою хвилиною.
Маючи, на перший погляд, простий сюжет, зміст якого визначали, власне, назви поем, основне смислове навантаження тут несуть глибокі авторські роздуми про сенс людського буття, про призначення людини на землі, про вибір справжніх і фальшивих духовних та моральних цінностей, який завжди стоїть перед нами.
Надзвичайно актуальною на сьогодні з точки зору порозуміння провідників українських церков і обєднання в єдину соборну Українську православну церкву видається драматична містерія Руїна й воскресіння, яка завершує зазначений філософський цикл релігійної поезії Івана Огієнка. Цю поему можна без перебільшення назвати своєрідним духовним заповітом митрополита Іларіона своєму народові.
На увагу заслуговують ще дві поетичні Огієнкові збірки Бог і світ та Легенди світу. До першої автор додав підзаголовок Читанка для молоді недільних і українських шкіл та для родин. Тут у доступній формі автор знайомить юного читача з найголовнішими церковними канонами і християнськими поняттями: Бог, родина, молитва, совість, причастя, ікони тощо. Друга збірка обєднала кращі зразки як релігійних, так і світських легенд багатьох народів світу переважно давньоєврейських, індійських, єгипетських, арабських, грецьких. Окремим розділом виділені словянські легенди.
Характерно, що у виданій 1988 року заходами Українського вільного університету у Мюнхені Хрестоматії української релігійної літератури, яку впорядкував відомий у світі вчений-українознавець Ігор Качуровський, серед цілої когорти українських мислителів, богословів, письменників і поетів різних епох достойно представлений як автор циклу поетичних творів релігійної тематики й Іван Огієнко. Зокрема, в цій хрестоматії, окрім короткої бібліографічної довідки про автора, подано одну з кращих його поезій цієї тематики Умом я Бога не відчую, написану 1960 року.
11. Відданість українському слову
Залишаючись вірним справі оборони української мови та українського друкованого слова, Огієнко дослідив у цих книгах причини й наслідки цензурних заборон російською владою україномовних акафістів та інших релігійних творів київських авторів.
Досконало володіючи багатьма мовами, зокрема грецькою, латинською, церковнословянською, давньоєврейською, польською, німецькою, англійською, професор Огієнко не лише дослідив десятки, сотні написаних цими мовами рукописних і друкованих книг, увівши їх до наукового обігу, а й багато з них переклав українською мовою.
Та найбільшим його подвигом у цій справі є, безперечно, переклад Біблії із давньоєврейської. Над нею він працював понад двадцять років. І ще більш як десять літ пішло на те, аби видрукувати її достатнім накладом.
Іван Огієнко глибоко розумів необхідність перекладу на живу українську мову повної Біблії. Книга, яка серед усіх народів найбільше читається, найбільше друкується й найактивніше розходиться, вона могла і повинна була б стати для українського народу не лише засобом релігійного, а й мовного впливу на маси, отим наріжним каменем розвою літературної мови, яка протягом століть через політичні обставини не мала достатніх умов для нормального розвитку.
Дещо пізніше за цю справу взявся П. Куліш. Ще за свого життя, 1887 року, йому вдалося видати, щоправда, поза межами російської України Новий Заповіт, а повна україномовна Біблія побачила світ вже після смерті перекладача в 1903 році, й цю працю вже довершували І. Нечуй-Левицький та І. Пулюй. У жорстоких умовах цензури ця книга могла поширюватися лише в Галичині. Однак уже на двадцяті роки час активної українізації з лексичного і фразеологічного боку ці два переклади були застарілими. Адже тоді в українському правописі сталися суттєві зміни. Крім того, П. Куліш здійснював свій переклад Старого Заповіту місцями не дослівно, а у вільному перекладі, що спричинило значні відхилення від оригіналу. Менш відомі в історії нашої культури спроби перекладу Святого письма на тогочасну галицько-українську мову одного з провідників національного відродження в західноукраїнських землях першої половини XIX століття Маркіяна Шашкевича.
Виносячи на суд громадськості давно омріяну ідею нового перекладу Святого письма українською мовою, І. Огієнко зазначав: …Ми надзвичайно потребуємо такого перекладу Біблії, що був би зроблений сучасною літературною всеукраїнською мовою. Перекласти цілу Біблію а в першу чергу Новий Заповіт треба такою літературною мовою, що стала б зразковою бодай на перші 50 літ. Мусимо мати переклад, що став би найкращим підручником вивчення української мови. Без цього нормальний розвій нашої літературної мови не матиме так їй потрібного каменя наріжного, бо треба, щоб і селянські маси головний читач св. Письма призвичаювалися до доброї літературної мови. Такий переклад треба видати з зазначенням наголосів, щоб кожний міг читати його справді по-літературному.
Ось чому, приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, Огієнко поставив перед собою два найголовніші завдання: по-перше, найточніше передати зміст оригіналу, дбаючи передусім про змістову точність цілого ряду багатозначних слів,