Модель адміністративного судочинства Австрії
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ративно-процесуального кодексу та Адміністративно-процедурного (процедурального) кодексу. До того ж норми двох останніх документів регулюватимуть відносини, повязані з оскарженням фізичними особами бездіяльності владних субєктів.
Сучасний Кодекс України про адміністративні правопорушення є віддзеркаленням командно-адміністративних методів державного регулювання стосовно всіх сфер людського життя, а отже, він має бути не просто змінений, а скасований як такий, що не відповідає реаліям сьогодення. Тоді постає питання: в чому буде інноваційність запропонованих у Концепції кодексів, якщо вони базуються на застарілих підходах до адміністрування як головної функції влади. Ще Ісус Христос казав: Не наливають вино молоде у міхи старі; бо міхи прориваються і вино витікає, і міхи пропадають, а вино молоде вливають в нові міхи, і зберігається і те і інше (Євангеліє від Матфея гл. 9 вірш 17.). У цьому контексті реформування та кодифікації адміністративного законодавства України виникають деякі питання не лише щодо адміністративно-правового регулювання діяльності публічної влади, а і щодо відповідності законодавства реаліям сучасного життя.
Таким чином, слід додати певні аргументи для висвітлення напрямів адміністративної реформи. Передусім доречним буде повернення до загальновизнаних основ теорії держави і права стосовно відносин між державними органами та громадянами (фізичними особами, юридичними особами, особами без громадянства тощо), в яких громадяни делегують свої владні повноваження державі (державним органам), які, відповідно, виступають в ролі субєкта щодо обєкта громадян. У випадку якщо відбувається певне суспільне правопорушення з боку будь-якої особи (кримінальне, адміністративне, дисциплінарне тощо) влада, як це зазначали в своїх спеціалізованих працях Т. Коломоєць, X. Ярмакі, використовує примус [23]. Водночас громадяни через громадські організації, вибори президента та депутатів можуть контролювати і впливати на владу. З цього приводу слід звернутися до положень теорії адміністративного права, згідно з якими форми державного управління найчастіше визначають як зовнішній вияв конкретних дій, які здійснюються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування для реалізації поставлених завдань. Форма управління це визначена частина управлінської діяльності органу, його структурних підрозділів і посадових осіб. На думку Т. Коломойця, особливу увагу слід приділити питанню класифікації форм управління за критерієм настання юридичних наслідків, які поділяються на правові та неправові.
СУДДІ
Судді в Австрії за нормою ст. 86 Конституції призначаються Федеральним президентом країни, якщо інше не встановлено законом. Подання з цього приводу вноситься Федеральним Урядом. За такою самою нормою Федеральний президент може передати право призначення уповноваженому їм компетентному міністрові. Як вказують наукові дослідники австрійської судової системи док. Шпегер і Єсіонек,Федеральний президент передав це право Федеральному міністрові юстиції1. Федеральний уряд або федеральний міністр повинен отримати пропозиції щодо кандидатів від сенатів, які саме уповноважені на такі дії Законом про судовий устрій. Указані пропозиції містяться в списку кандидатів, яких має бути не менше трьох осіб на місце судді, якщо передбачено заміщення не більше однієї посади. У випадках, коли заміщується більше однієї посади судді, число кандидатів має бути як мінімум два на одне місце.
Здійснюючи свої службові обовязки, суддя розглядає всі судові справи, які належать до його компетенції відповідно до закону і розподілу між суддями, за винятком справ, що належать до управління в галузі юстиції, які згідно з вказівками закону не підлягають вирішенню в сенатах чи колегіях суддів. Компетенція щодо розгляду справ встановлюється між суддями того самого суду заздалегідь на строк, визначений у законі про судовий устрій. Справу, яку відповідно до розподілу передано для розгляду конкретному судді, може бути вилучено в нього за розпорядженням органів управління юстиції тільки за наявності перешкод щодо виконання ним своїх обовязків.
Законом встановлюється право і порядок передачі для розгляду чітко визначеної категорії цивільних справ, що підсудні суддям судів першої інстанції, до розгляду спеціально підготовленими посадовими особами, які не є суддями. Проте суддя, до юрисдикції якого ці справи віднесено згідно з розподілом, може у будь-який час прийняти рішення про їх розгляд у себе і вилучити такі справи у посадової особи, якій їх було передано. Вказані посадові особи зобовязані виконати таку вказівку судді.
Зазначені положення віднесено до категорії гарантій незалежно від поведінки судді при здійсненні ним правосуддя, а також до гарантій права людини на свого неупередженого суддю, що випливає з тексту Європейської конвенції з прав людини.
Правове становище суддів в Австрії регулюється у Федеральному законі від 14 грудня 1961 року про службові відносини суддів і кандидатів на суддівські посади, Законі про службу суддів ЗпСС, який багато разів змінювався. У 57100 Закон регулює окремі питання відносин служби судді. Положення закону про державну службу (нім. Das Beamtendienstgesetz) застосовується, якщо ЗпСС не містить особливого регулювання, оскільки і судді перебувають у публічно-правових службових відносинах з Федерацією (Республіка Австрія).
ЗпСС регулює правове становище всіх австрійських суддів. У цій галуз