Механізм приводу щокової дробарки

Дипломная работа - Разное

Другие дипломы по предмету Разное

?і Н=50 мм від осі ординат на продовженні вісі абсцис;

  • будуємо ординату, яка відповідає середині інтервалу 0-1, проектуємо її на вісі ординат і зєднуємо точку 1 ординати 01 з полюсом Р;
  • теж саме робимо на наступних інтервалах;
  • з точки 0 навої осі координат проводимо відрізок на інтервалі 01 паралельно променю Р1 , з кінця отриманого відрізка проводимо відрізок на інтервалі 12 паралельно променю Р2 і т.д.;
  • зєднуємо отримані точки плавною кривою.
  • Отримана крива ОК є графіком робіт сил опору.

    Оскільки за цикл усталеного руху робота рушійних сил дорівнює роботі сил опору, та зєднавши т.О з т.К отримаємо графік робіт рушійних сил.

     

    3. Побудова графіка надлишкової роботи

     

    Виконавши алгебраїчне сумування ординат граіфка робіт рушійних сил (беремо зі знаком +) та графіка робіт сил корисного опору (беремо зі знаком -).

     

    4. Масштабні коефіцієнти побудови графіків

     

     

    5. Побудова графіка зведених моментів інерції Ізв.

     

    Для цього визначаємо зведений момент інерції для 12-ти положень механізму. Оскільки умовою зведення є рівність кінетичних енергій , та

    За цією формулою знаходимо зведені моменти інерції в 12-ти положеннях. Результати заносимо в таблицю 3.1.

    Розрахуємо зведений момент інерції для 3-го положення механізму.

     

    Значення зведених моментів інерції

    №пол.Ізв, кгм201,1412,4423,7133,9142,6150,961,3273,6684,993,53101,54110,14

    За даними табл. 3.1 будуємо графік зведених моментів інерції, повернений на 900, в масштабі

     

    6. Побудова діаграми Віттенбауера

     

    Для визначення момента інерції маховика необхідно сопчатку визначити максимальний приріст кінетичної енергії , так як.

    визначаємо з діаграми Віттенбауера. Спочатку визначаємо кути, під якими будуть проведені дотичні до діаграми.

    При відомих значеннях , проводимо дотичні до діаграми Віттенбауера. Там де ці лінії перетнуть ординату , виділяємо відрізок ав.

    Визначаємо момент інерції маховика:

    .

     

    7. Визначення геометричних розмірів маховика

     

    Оскільки за попередніми розрахунками момент інерції маховика має велике значення і розміри маховика вийдуть великими, доцільно розмістити маховик на валу електродвигуна. Тоді момент інерції маховика буде мати таке значення:

    .

    Конструктивно приймаємо, що маховик виготовлений в вигдяді диска з масою, зосередженою на ободі, момент інерції якого:

    Тоді зовнішній діаметр маховика розраховуємо за формулою:

    де- відошення ширини маховика до його діаметра, яке рекомендується приймати в межах (приймаємо ); - густина матеріалу (для чавуна ).

    Ширина обода маховика:

    Знаходимо масу маховика:

    Знаходимо колову швидкість обода маховика:

    Така швидкість дрпустима для чавунних маховиків (- допустима колова швидкість обода чавунних маховиків).

     

    Глава 4. Геометричний синтез зовнішнього евольвентного нульового прямозубого зачеплення

     

    Вихідні дані:

    мм - модуль;

    - число зубців першого колеса;

    - число зубців другого колеса;

    - коефіцієнт висоти головки зубця;

    - коефіцієнт висоти ніжки зубця;

    - коефіцієнт радіального зазору;

    - коефіцієнт округлення біля ніжки зубця;

    - кут профілю.

     

    1. Визначення геометричних параметрів зубчастого зачеплення

     

    Визначаємо крок зачеплення

    мм.

    Визначаємо радіуси ділильних кіл:

    мм;

    мм.

    Визначаємо радіуси основних кіл:

    мм;

    мм.

    Визначаємо товщини зубців:

    мм;

    мм.

    Визначаємо радіуси западин:

    мм;

    мм.

    Визначаємо міжосьову відстань:

    мм.

    Визначаємо радіуси початкових кіл:

    мм;

    мм.

    Визначаємо висоту зубців:

    мм.

    Визначаємо радіуси вершин зубців:

    мм;

    мм.

    На форматі А1 проводимо побудову зовнішнього нульового прямозубого

    зчеплення в такій послідовності:

    - Проводимо лінію центрів і відкладаємо на ній у масштабі М 2:1 міжосьову відстань центрову відстань = О1О2 = 220,5 мм.

    З точки О1 проводимо початкове коло для 1-го колеса радіусом R1 і З точки О2 - коло, радіусом R2. З метою збільшення масштабу побудови проводимо тільки частину кола. Також проводимо з центрів коліс основні кола, кола виступів і впадин.

    До початкових кіл проводимо дотичну Т1-Т2 через полюс Р (точку дотику початкових кіл коліс) і під кутом зачеплення a=200 проводимо нормаль N1N2 (лінію зачеплення).

    З центрів коліс О1 і О2 опускаємо перпендикуляри О1А і О2В на нормаль N1N2. О1А і О2В являються радіусами кіл R01 і R02. Отриманий відрізок АВ називається теоретичною лінією зачеплення.

    - Для побудови евольвенти першого колеса довжиною АР з точки А робимо засічку на основному колі. Отримуємо точку 1.

    Дугу основного кола А-1 ділимо на три рівні частини. Точки ділення позначаємо 1, 2, 3, 4. Точка співпадає з точкою А. Продовживши ділення за точку А, отримуємо точки 5,6,7.

    Отримані точки 1 - 6 з'єднуємо центром колеса О1 і проводимо дотичні до основного кола через ці точки.

    З точки А радіусом АР проводимо дугу уверх до найближчої дотичної. Отримаємо точку 3'.

    З точки 3 радіусом 3-3' проводимо дугу до наступної дотичної 2 і так далі до дотичної 1.

    Далі точки А радіусом АР вниз від лінії зачеплення проводимо дугу до найближчої дотичної 5 і т. д., доки ця дуга не перетне коло виступів. Побудована крива буде евольвентою від основного кола до кола виступів.

    - Відкладаємо в масштабі по початковому колу від полюсу Р половину то?/p>