Межі та обмеження права власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
бисті сервітути. Це має бути у разі, якщо особисті сервітути встановлюються в заповіті, договорі, рішенні суду або у випадках виникнення цих прав внаслідок настання передбачених у законі юридичних фактів (вступ до шлюбу, народження дитини тощо).
Пропонується позначити у ст. 19 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень на проведення такої реєстрації на підставі:
заяви нотаріусу, який видав свідоцтво про право на спадщину, обтяжену особистим сервітутом,
договору між членами сімї про встановлення особистого сервітуту на користь певних осіб, а у відсутності такого
заяви члена сімї при наявності реєстрації із позначенням його місця проживання у житловому приміщенні, яке належить на праві власності іншій особі, та згоди власника житлового приміщення на це.
12. З метою дієвості захисту субєктів інших речових прав, які виявляються менш захищеними, ніж особи, які знаходяться у договірних стосунках з власником житла (наймачі), пропонується ч. 1 ст. 40 ЗУ Про іпотеку та ч. 3 ст. 109 ЖК України доповнити вказівкою на членів сімї власника житла та інших субєктів особистих сервітутів, а також нормою про заборону їх виселення.
13. Для запобігання порушенням прав та інтересів заставодержателя пропонується внести зміни до ч. 3 ст. 6 ЗУ Про іпотеку, виклавши перше речення у такій редакції: Іпотекодавець зобовязаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі про особисті сервітути та інші права, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.
14. Не можна погодитися з баченням недоцільності впровадження емфітевзису та суперфіцію при наявності таких засобів передання у користування речі, як оренда, оскільки зазначені речові права, незважаючи на їх схожість з орендними, тим не менш істотно відрізняються від останніх, надаючи їх носіям більше прав, ніж орендарям, а власнику більше обмежень.
15. При встановленні суперфіцію право власника земельної ділянки вдвічі обмежується, по-перше, тим, що виникає інше речове право (суперфіцій); по-друге, внаслідок реалізації права на забудову виникає право власності на цей обєкт нерухомості у субєкта іншого речового права. Тобто один і той самий субєкт відносно різних обєктів, однак повязаних між собою, виступає носієм різних речових прав, обидва які обмежують право власності на земельну ділянку.
16. При емфітевзисі та суперфіції, встановлюваних договором і регульованих ним, відбувається поєднання речових та зобовязальних правовідносин. Обмеження права власності встановленням довірчої власності будуть схожими з обмеженнями при існуванні інших речових прав.
17. Найм та оренда не можуть бути віднесені до категорії речових прав, хоча права наймача (орендаря) як користувача чужого майна мають певні ознаки речових прав (зокрема, не припиняються в звязку зі зміною власника-орендодавця і захищаються від будь-яких осіб як права титульного власника). Права наймача (орендаря) мають зобовязально-правовий, а не речовий характер. Вони завжди виникають у силу договору з власником найманого (орендованого) майна, і їхній зміст визначається виключно умовами конкретного договору. Характер і зміст речових прав визначаються безпосередньо законом, і їхнє виникнення нерідко відбувається поза волею власника.
18. Межі права власності спостерігаються при встановленні субєктного складу тих чи інших договірних відносин, а також осіб, яким заборонено укладати відповідні договори внаслідок того, що вони позбавляються можливості на свій розсуд здійснювати правомочність власника по розпоряджанню своїм майном у такий спосіб.
19. Різність правового режиму речових та зобовязальних прав користувачів майна (носіїв іншого речового права та орендарів), що належить власникові, не відіграє ролі для сутності правового режиму власності, яке внаслідок тих та інших прав буде вужчим, ніж у їх відсутність.
20. Межі права власності виявляються при намірі власника вступити до договірних відносин і зменшують можливість для власника діяти на власний розсуд при укладенні договорів. Відповідні приписи законодавства являють собою межі, а не обмеження права власності, оскільки стосуються всіх власників, які мають їх враховувати. В якості таких меж права власності слід позначити наступні: а) що стосуються процедури укладення договору; б) щодо додержання форми договору (нотаріального посвідчення) та державної реєстрації договору у випадках, встановлених законом ; в) щодо примусу укладення договору; г) щодо предмету договорів про передачу майна у власність.
21. Межі та обмеження права власності, що випливають із змісту договорів, стосуються насамперед прав і обовязків сторін. При цьому межі права власності адресуються всім власникам і встановлюються законом, а обмеження контрагентам по договорам і встановлюються, як правило, договором.
22. Існування корпоративних прав відбивається на праві власності певного субєкта. Акціонер та АТ знаходяться в корпоративних правовідносинах, що тягне за собою обмеження обох цих субєктів, хоча й стосовно різних обєктів. При цьому АТ як власник майна обмежується в правах відносно нього в інтересах акціонерів, а акціонери як власники акцій обмежуються в своїх правах в інтересах інших акціонерів та АТ.
23. На рівні закону врегульовані межі корпоративних прав, яких мають додержуватися всі учасники господарських товариств, а на лока