Межі та обмеження права власності
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
°ми є власник та носій іншого речового права, а невизначеними всі треті особи;
в) власник стає в цих відносинах не управомоченою (що завжди властиве для нього), а зобовязаною особою. У відносних правовідносинах (між власником та носієм іншого речового права) він зобовязаний як вчинити певні дії (наприклад, передати річ для користування емфітевті), так і утримуватися від певних дій (не заважати субєкту сервітутного права його здійснювати). Іноді власник вчиняє активні дії не внаслідок припису цього для нього законом, а виключно в своїх інтересах. Наприклад, коли він сам зацікавлений налагодити проїзд чи прохід через свою земельну ділянку, щоб по ній носій сервітуту не ходив де завгодно;
г) внаслідок наведеного власник обмеженого речового права (як управомочена особа) бере участь в обох цих правовідносинах, одні з яких речовими, (абсолютними), а другі - зобовязальними (відносними). Зміст перших правовідносин становлять речове право управомоченої особи і кореспондуючий йому обовязок всіх інших осіб, а зміст других - взаємні права й обовязки управомоченного (субєкта іншого речового права) і власника речі .
4. Законним є володіння, що допускається законом. Ним може бути як володіння майном на певному праві, так і фактичне правомірне володіння. Наприклад, володіння майном, що належить особі на праві власності, є законним, але не є володінням як різновидом іншого речового права, оскільки воно є правомочністю власника. Засноване на договорі з власником майна володіння є законним навіть тоді, коли дію договору вже припинено внаслідок закінчення його строку, але власник не вимагає повернення майна. Незаконними володільцями є добросовісний та недобросовісний набувачі.
5. Правомірним є володіння, коли особа володіє чужим майном і вважає його своїм (наприклад, добросовісний набувач), або знає, що у неї поки що немає прав на це майно, але вона має намір їх набути (з таких підстав, як набувальна давність, знахідка). Неправомірним є незаконне володіння та володіння особою майном без додержання приписів закону, наприклад, приховування чужого майна з метою набути права власності на нього за набувальною давністю.
6. Фактичне володіння за своєю суттю відбиває фактичне становище майна, а не право на це майно. Володіння як право на чужу річ зумовлює й його бачення як обмеження права власності. Володіння хоч і не торкається права власності, оскільки поступається йому значенням, однак в певних випадках право власника на майно обмежується самим фактом володіння іншою особою цим майном. Прикладом може слугувати те, що презумпція правомірності володіння вимагає доведеності наявності права іншої особи на спірне майно. Протягом же перебігу часу заявлення вимог та розгляду їх судом власник не набуває у володіння своє майно, чим обмежується в своїх правах на нього.
7. Володіння та сервітути відображають декілька різні боки впливу інших осіб на майно власника, тобто різні ракурси цих прав, обидва з яких тим не менш є речовими. Як вірним є те, що володіння нагадує право власності, так вірно й те, що сервітут передусім полягає у обмеженому користуванні чужим майном, а не у здійсненні відносно нього подібності права власності.
8. Сервітут є обмеженням права власності та одночасно речовим правом. Він як обмеження права власності встановлюється з метою забезпечення прав конкретних осіб. Класифікація предіальних сервітутів на позитивні (як права особи здійснювати певні дії відносно чужої нерухомості) і негативні (як права вимоги до власника утримуватися від тих або інших видів його використання свого майна) видається неприйнятною як така, що приводить до змішування понять меж та обмежень права власності. Справжніми сервітутами можна вважати лише позитивні. Заборона ж власникові користуватися своїм майном певним чином (наприклад, будувати будинок, що заслоняє світло сусідові) не містить у собі реального користування чужою нерухомістю. Тому вона є не негативним користуванням, а встановленням меж права власності.
9. При колізії сервітуту з правом власності останнє поступається сервітуту, оскільки його встановлення є обмеженням права власності. Таке обмеження компенсується виплатами на користь власника певних коштів.
10. У разі встановлення особистого сервітуту на користь особи за волею власника майна (наприклад, у заповіті), сервітутне право такої особи є довічним. Власник же майна, який набув його у спадщину, не може за своєю волею припинити сервітутне обмеження права власності.
Про таке однозначно стверджувати не можна, якщо особистий сервітут виникає внаслідок складання сімейних стосунків (тобто сервітут у другого з подружжя на майно першого, дітей на майно батьків). З припиненням сімейних стосунків (розірванням шлюбу) відпадає і підстава для особистого сервітуту, що є небезперечним. Пропонується внести зміни до ч. 1 ст. 405 ЦК, виклавши її у такій редакції: Члени сімї власника житла та колишні члени сімї власника житла, які проживають разом з ним, мають довічне право на користування цим житлом відповідно до закону, якщо інше не передбачено договором між ними.
Позначення на припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту має стосуватися лише земельних сервітутів, внаслідок чого п. 4 ч. 1 ст. 406 слід доповнити словом земельного.
11. В ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень слід передбачити необхідність внесення запису до реєстру прав на нерухомість про осо