Маржинальна революція та її особливості
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
?ки, є Мілтон Фрідмен професор Чиказького університету, представник Чиказької школи неолібералізму. Мілтон Фрідмен (1912 2006) народився у бідному кварталі Нью-Йорка, у Брукліні, у сімї єврейських емігрантів, вихідців із Румунії (за іншими даними родом з Карпатської України). На початку ХХ століття в пошуках кращого життя його батьки переїхала на постійне проживання у США. У 21 рік він здобув у Чиказькому університеті ступінь магістра, у 34 роки захистив докторську дисертацію з економіки у Колумбійському університеті. Працював у Національному бюро економічних досліджень, де під керівництвом майбутнього нобелівського лауреата Саймона Кузнеця досліджував структуру доходів; у державній скарбниці США та у відділі військових досліджень Колумбійського університету. В 1962 р. став професором економіки Чиказького університету, де працював до своєї офіційної відставки у 1977 р.
У жовтні 1976 р. за досягнення в галузі аналізу споживання, історії і теорії грошового обігу та демонстрацію труднощів стабілізаційної політики Мілтон Фрідмен був удостоєний премії Альфреда Нобеля з економіки. Саме М.Фрідмен відіграв основну роль у формуванні і утвердженні монетарної доктрини. Його теоретичний доробок став основою політики стабілізації економіки і боротьби з інфляцією у США та Англії у 80-х рр. ХХ століття знамениті рейганоміка та тетчеризм. Після кейнсіанства концепція монетаризму стала ще одним прикладом прямого впливу економічної теорії на економічну політику та економічний розвиток США та західноєвропейських країн.
Сам термін монетаризм вперше використав американський економіст К. Бруннер у 1968 р. для визначення загальнотеоретичного підходу, що визнає виняткову важливість грошей в економіці, вважає грошову масу і темпи її зміни головним фактором економічної конюнктури та вказує на пріоритет особливого типу грошово-кредитної політики прямого регулювання темпів зростання грошової маси на противагу іншим методам впливу, насамперед, фіскальній політиці та грошово-кредитному регулюванню, орієнтованому на вплив через процентні ставки.
Крім Мілтона Фрідмена, представниками монетаризму, які здійснили вагомий внесок у розвиток даної концепції є Г. Шварц, К. Бруннер, А. Мелцер, Р. Кейган, Д. Фенд, Р. Селден, Д. Лейдлер. Теоретичною основою сучасного монетаризму виступають: кількісна теорія грошей, яка започаткована ще у 16 столітті, продовжена Д. Юмом та Д. Рікардо; дослідження неокласичної школи початку ХХ століття, насамперед, рівняння обміну І. Фішера і теорія касових залишків кембріджської школи; теорія відносних цін А. Маршалла, модель ринкової рівноваги Л. Вальраса.
Монетаризм розвиває й критично переосмислює також теоретичні ідеї своїх опонентів, зокрема короткостроковий варіант кривої Філіпса, кейнсіанську теорію грошей та рівноваги на товарному і грошовому ринках IS-LM. Методологію дослідження економічних явищ і процесів, що її використовують монетаристи, можна охарактеризувати як неопозитивізм.
М. Фрідмен вважає, що економічна теорія передусім, наука позитивна, яка вивчає вплив на економічний розвиток усієї сукупності факторів і розглядає економіку такою, якою вона є насправді. Він стверджує, що критики економічної теорії, як правило, оцінювали її передумови, а не висновки. З його точки зору, цінність економічної теорії визначається не реалістичністю її передумов, а точністю її прогнозів. Результатом теорії мають стати певні постулати, висновки, передбачення, що піддаються емпіричній перевірці, підтверджуються досвідом, є придатними для пояснення теперішнього розвитку і прогнозування майбутнього.
Монетаристський варіант кількісної теорії грошей. У своїй інтерпретації кількісної теорії грошей М. Фрідмен виходив з того, що гроші для економічних агентів є одним із видів капітальних активів, формою володіння багатством. Тому він використовує портфельний підхід до грошей і вважає, що попит на гроші залежить від рівня особистих доходів, рівня цін (зміни купівельної спроможності грошей), доходності інших фінансових активів (акцій і облігацій) та величини процентних ставок (які відображують витрати, повязані із заощадженням грошей). При цьому, на відміну від Дж. Кейнса, М. Фрідмен вважав вплив процента на грошовий попит незначним й нехтував ним.
Величина попиту на гроші є результатом оптимізації співвідношення доходності різних альтернативних форм багатства і залежить від існуючих або очікуваних відносних цін різних активів. Якщо граничні доходи на всі можливі форми активів зрівнюються, досягається оптимум. У тому випадку, коли величина граничних доходів неоднакова, економічні агенти змінюють структуру багатства шляхом збільшення частки активів, здатних принести більший дохід, або за рахунок скорочення менш прибуткових обєктів вкладення.
Попит на гроші М. Фрідмен вважав величиною відносно сталою. Пояснював він це на основі теорії перманентного доходу. Відомо, що Дж. М. Кейнс, дослідивши взаємозвязок споживання і доходу сформулював поняття споживчої функції та основний психологічний закон із зростанням доходів частка заощаджень зростає, а частка споживання зменшується, що скорочує сукупний попит. За Кейнсом гранична схильність до споживання (MPC), тобто відношення приросту споживання до приросту доходу, є меншою за одиницю (0 < MPC < 1).
Проте, нобелівський лауреат Саймон Кузнец виявив, що у США частка заощаджень протягом минулого століття не збільшувалась. Це суперечило твердженню про те, що MPC < 1. Парадокс