Маржинальна революція та її особливості
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
? примату споживання над виробництвом. По суті маржиналізм зводить всю економічну науку до механізму обміну ;
ідеологічна нейтральність аналізу, деполітизація. Згідно цього принципу політична економія стає справжнею чистою наукою. Тільки звільнення від класового підходу, характерного для класичної теорії, від впливу ідеології та політики дає можливість досліджувати вічні та універсальні економічні закони.
Маржиналізм у своєму розвитку пройшов два етапи: перший охоплює період з 70 80 рр. ХІХ ст. і другий 90 рр. ХІХ ст. Характерною особливістю першого етапу розвитку маржиналізму було започаткування субєктивного напряму в політичній економії та теорії граничної корисності як основи цінності.
Розвиткові маржиналізму на першому етапі значною мірою сприяли книги В.С. Джевонса Теорії політичної економії (1871), К. Менгера Основи учення про народне господарство (1871), Л. Вальраса Елементи чистої політичної економії (1874) та ін.
Характерною особливістю другого етапу розвитку маржиналізму було започаткування неокласичного напряму економічної думки та відмови від субєктивно-психологічного підходу і поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Найбільш відомими представниками маржиналізму цього періоду були А. Маршалл, Д.Б. Кларк, В. Парето та ін.
Маржиналізм в основному розвивали три школи: австрійська, лозаннська та англо-американська. Засновником австрійської школи маржиналізму вважають К. Менгера, ідеї якого спочатку розвивали Ф. Візер та Е. Бем-Баверк, а потім Л. Мізес та Ф. фон Хайєк та ін. Засновником лозаннської школи вважають Л. Вальраса, ідеї якого спочатку розвивав В. Парето, а потім Г. Кассель, та ін. Засновником англо-американської школи маржиналізму називають А. Маршалла, ідеї якого розвивали А. Пігу, Д.Б. Кларк та ін.
Переоцінка цінностей класичної школи, які сформувалися майже за двісті років, відбулася в останній третині XIX ст. В економічній літературі її характеризують як маржинальна революція.
Пояснюючи суть цієї революції і відзначимо, що маржиналізм ґрунтується на принципово нових методах економічного аналізу, що дозволяє застосовувати граничні величини для характеристики змін у явищах, що відбуваються. У цьому його відмінність від класичної політекономії, автори якої користувались лише характеристикою суті економічних явищ (категорій), вираженій у середній або сумарній величині. У класичній концепції визначення ціни лежить витратний принцип, який повязує її величину з витратами праці. Згідно з концепцією маржиналістів, формування ціни (через теорію граничної корисності) повязується із споживанням продукту, тобто, з урахуванням того, наскільки зміниться потреба в продукті, який оцінюється, якщо споживається додаткова одиниця цього блага.
Ще одна революційна особливість маржиналізму полягає в тому, що класики поділяли економічні явища тенденційно, вважаючи зокрема сферу виробництва первинною щодо сфери обігу, а вартість вихідною категорією всього економічного аналізу, а маржиналісти економіку розглядають як систему взаємозалежних господарюючих субєктів, які розпоряджаються господарськими благами, фінансовими і трудовими ресурсами. Саме тому, завдяки маржинальній теорії, проблеми рівноваги і стабільного розвитку економіки стала предметом аналізу результатів її взаємодії з навколишнім середовищем як підприємств і фірм, так і народного господарства в цілому.
Крім того, порівняно з класичною, маржинальна теорія широко застосовує математичні методи, у тому числі і диференційне обчислення. Причому, математика використовується маржиналістами не тільки для аналізу граничних економічних показників, але й для обґрунтування поняття оптимальних рішень при виборі найкращого варіанта з ряду можливих гіпотез. Так, М. Фрідмен про гіпотези писав, що їх змістовність можна пояснити за допомогою фактичних даних і навіть показати є гіпотеза правильною чи помилковою, чи буде прийнята як обґрунтована, чи відкинута…, оскільки єдиним конкретним тестом, який дозволяє оцінювати обґрунтування гіпотези, може бути її порівняння з реальністю.
Революційні зрушення маржиналізм зумовив і в галузі кількісної теорії грошей. Класики, на противагу примітивному інфляціоналізму своїх попередників меркантилістів, ще з часів Д. Юма, тобто більше 100 років тому, доводили ступінь не нейтральності грошей хоча б у короткостроковому періоді. І висловлюючи незгоду з Юмом, вони не припускали можливості позитивної дії повзучої інфляції на виробництво і зайнятість. Згідно з їх інтерпретацією кількісної теорії грошей, мова йде про просту і зрозумілу теорему пропорційності. Так-от, маржинальна революція дала нові докази на користь поступової зміни ортодоксальної версії кількісної теорії грошей Рікардо Міля. У результаті настав час неформального визначення таких основних функцій грошей, як засобу обігу, міри вартості, засобу нагромадження. Причому, відпала необхідність пошуку серед різноманітних функцій грошей основної функції, і стало можливим визнати: Гроші це те, що робить гроші. Все, що виконує функції грошей, і є гроші.
Першими авторами названих відкриттів були І. Фішер та А. Пігу. Так, розвиваючи традиції американської школи маржиналізму, І. Фішер вивів так зване рівняння обміну:
MV=PT
де М кількість грошей, V швидкість їх обіг