Макроекономіка як наука та методи її дослідження
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
?і вимог обєктивних економічних законів, першорядне значення має забезпечення реалістичної, обєктивної оцінки, з одного боку, досягнень у вирішенні соціально-економічних завдань, виявленні труднощів і недоліків, їхніх причин, а іншого - такої самої реалістичної оцінки наявних можливостей, ресурсів для подальшого соціально-економічного розвитку.
Іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави. Таке визначення відображає той факт, що її висновками керуються ті, хто формує і здійснює економічну політику.
Центральною проблемою макроекономіки є проблема динамічної рівноваги, взаємодії різних її елементів. З цього боку економіку можна уявити як систему звязків, еластично звязаних між собою. Тому той, хто хоче керувати всією системою, повинен розуміти суть головних звязків, що існують у цій системі.
Таким чином, виходячи з того, що рівновага є дійсно центральною проблемою економіки, ми дозволимо собі визначити макроекономіку, як науку про умови загальної рівноваги в економіці, засоби її підтримання та наслідки порушення.
Економічна політика - це сукупність макроекономічних цілей та засобів їх досягнення. На перший погляд таке визначення економічної політики може видатися занадто спрощеним. Але відштовхуючись саме від нього, можна просуватися далі у зясуванні того, що собою являє економічна політика. Економічна політика - цілеспрямована система заходів держави у сфері суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ. Вона покликана відображати економічні інтереси суспільства, усіх соціальних груп і спрямована на зміцнення національної економіки.
Економічна політика знаходить варіанти вирішення економічних проблем і приводить до дії їх механізми. Здійснення завдань економічної політики може привести до змін економічної системи, її удосконалення, що знаходить вираз у наступному розвитку теоретичної економіки. Зауважимо, що економічна політика існує принаймні у трьох проявах: як бюджетно-податкова, грошово-кредитна і соціальна, або політика доходів.
Цілі економічної політики. Важливим питанням при визначенні цілей є вирішення принаймні двох проблем: скільки цілей одночасно можуть висуватися при формуванні економічної політики та як вони мають співвідноситись.
Всесвітньо відомий економіст Ян Тінберген, який заклав основи сучасної теорії економічної політики, серед її можливих цілей визначав: обсяги державних витрат, рівень зайнятості, розміри інвестицій, загальний рівень виробництва, сукупний попит, сальдо платіжного балансу, динаміку реальної зарплати, стабільність цін.
Стосовно цілей економічної політики відмічено дві головні закономірності:
а) кількість одночасно сформульованих цілей є обєктивно обмеженою;
б) цілі мають узгоджуватися, координуватися для запобігання виникненню між ними суперечностей.
Цілі економічної політики часто відображають інтереси різних соціальних груп суспільства, і тому координація цілей зводиться до узгодження цих інтересів.
Один із варіантів узгодження цілей та інтересів відображений у критерії Парето, зміст якого зводиться до того, що в результаті прийняття рішень має покращуватися добробут хоча б одного субєкта відносин за умови, що не погіршується добробут жодного іншого.
Засоби економічної політики поділяються на економічні та адміністративні. Політика будь-якого напряму - бюджетно-податкова, грошово-кредитна, соціальна, зовнішньоекономічна - має специфічні засоби (інструменти регулювання).
Міра впливу засобу на мету відображається в економічних мультиплікаторах. Кожен мультиплікатор дає можливість оцінити, як зміниться величина, що уособлює мету, при зміні величини засобу на одиницю. Для визначення мультиплікатора необхідно мати статистичні отримані дані про певні змінні. Точність прогнозів на підставі розрахунку мультиплікаторів визначається точністю даних про змінні.
Протягом 2007 року Фонд за участі провідних українських і міжнародних експертів розробляв Концепцію економічного розвитку України, яка була представлена у квітні 2008 року і являє собою цілісний погляд на пріоритети економічного розвитку України на найближчі сім років. Це комплексна програма реформ, необхідних Україні в середньостроковій перспективі для досягнення довгострокового, стабільного економічного зростання, що у свою чергу веде до підвищення добробуту всього населення України. Концепція передбачає 23 напрямки реформ за трьома блоками:
1) забезпечення базових елементів ринкової економіки;
2) створення режиму найбільшого сприяння для розвитку бізнесу;
3) розвиток окремих галузей, структурно важливих для економіки.
У рамках обговорення Концепції економічного розвитку України із провідними українськими та міжнародними експертами, політиками, представниками бізнес-співтовариства й академічних кіл Фонд визначив пріоритетні напрямки реформ в Україні. У числі таких пріоритетних напрямків були виділені сільське господарство та земельні реформи, господарське законодавство, а також податкова і адміністративна реформи. При відборі цих пріоритетів реформ Фонд разом із експертами керувався 2 основними критеріями: важливість перетворень за цими напрямками для країни й можливість їх реалізації (ступінь їх реалізованості).
Основне завдання, яке ставить перед собою Фонд - це стимулювати реалізацію реформ. У звязку із цим, робота з кожного пріоритету проходить на підставі окремого