Лікувальна фізична культура в комплексній реабілітації при захворюванні невриту лицьового нерва
Дипломная работа - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие дипломы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
±ох боків вводиться нейлоновий катетер з мяндреном на глибину 3 см. Хворому дають часточку лимона, яку він смокче протягом однієї хвилини. Протягом цього часу в дві пробірки збирають роздільно з обох боків вироблену слину.
1.2 Методика оздоровчої фізичної культури для осіб з функціональними захворюваннями нервової системи
Викладання методики оздоровчої фізичної культури передбачає використання понять: „фізична (рухова) активність”, „оздоровче (кондиційне) тренування”, „фізичний стан”, „рекреація” та ін.
„Рухова активність” визначається й зумовлюється сукупністю рухової діяльності людини в побуті, в процесі навчання, праці, під час дозвілля й відпочинком. Розрізняють спонтанну рухову активність, яка реалізується стихійно в побуті, навчанні, праці та організовано у вигляді спеціальних фізкультурних занять.
Оздоровче (кондиційне) тренування - це спеціально організована рухова активність, яка спрямована на зміцнення здоровя людини, підвищення працездатності, продовження творчого довголіття. Оздоровче (кондиційне) тренування повинно забезпечити досягнення або збереження заданого рівня фізичної кондиції - такого стану фізичної дієздатності організму, який характеризується певним ступенем розвитку основних фізичних якостей.
Відповідно до принципу біологічної доцільності, в оздоровчому (кондиційному) тренуванні навантаження не перевищують функціональних можливостей Організму. Ефективність оздоровчого тренування визначається обсягом навантажень, їхньою інтенсивністю та характером. Рухова активність завжди перебуває в межах допустимого оптимуму.
В оздоровчому (кондиційному) тренуванні переважно застосовуються добре засвоєні види фізичних вправ, які за умови чіткого нормування впливів можуть бути ефективно використані як засіб збереження та підвищення фізичних кондицій людини. За своїм змістом це тренування може бути однопредметним (біг, швидка ходьба) або комплексним (гімнастика, природні циклічні вправи, спортивні ігри).
Термін "фізичний стан" є еквівалентом терміна "фізичне здоровя", що випливає з визначення Всесвітньої організації охорони здоровя: "Здоровя - це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя" [1]. Таким чином, можна розрізняти три види здоровя: психічне, фізичне, соціальне.
Під фізичним станом розуміють сукупність морфофункціональних показників, які свідчать про рівень фізичної працездатності, фізичного розвитку й фізичної підготовленості людини [1].
У зарубіжній літературі з питань кондиційного тренування поняття "фізичний стан" вживається як синонім поняття "фізична кондиція".
Термін "рекреація" являє собою сукупність етимологічних значень: "rесrеаtiо" (лат.) відновлення, "гесгеаtіоn" (франц.) - розвага, відпочинок. У визначенні рекреації сукупність етимологічних значень терміна достатньо повно розкриває сутність явища, процесу.
Фізична рекреація як один із компонентів фізичної культури являє собою процес використання фізичних вправ, ігор, а також природних сил середовища з метою активного відпочинку, розваги, отримання задоволення, насолоди від занять фізичними вправами. Основні характеристики рекреації:
- проведення заходів у вільний час;
- добровільність участі;
- задоволення від участі;
- соціальна користь;
Рекреація розвязує такі завдання:
- зміцнення здоровя (фізичного, психічного, соціального),
- протидія стресам;
- самовираження особистості;
- розвиток творчого підходу в організації дозвілля;
- збагачення життя людини та суспільства в цілому.
Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно повязаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функції опорно-рухового апарата, активізації обміну речовин.
1.3 Використання фізичної реабілітації в галузі лікувальної фізичної культури (ЛФК) при різних захворюваннях систем та органів людини
Лікувальна фізкультура один з найбільш біологічно обгрунтованих методів лікування. Це перш за все терапія регуляторних механізмів, яка використовує найадекватніші біологічні шляхи мобілізації власних пристосувальних, захисних і компенсаторних властивостей організму для ліквідації патологічного процесу.
Під час виконання фізичних вправ посилюється кровообіг і до працюючих мязів поступає більша кількість крові, і відповідно більше живих речовин і кисень.
При систематичному виконанні фізичних вправ мязи зміцнюються, їх потужність і працездатність ростуть, а це сприяє здійсненню завдання відновлювальної і коректуючої терапії при порушеннях в організмі.
Лікувальна фізкультура в комплексному лікуванні різних захворювань по праву займає все більше місця, особливо при захворюванні невриту лицьового нерва. Цілеспрямовані і дозовані, структурно оформлені рухи служать також вельми ефектним засобом реабілітації при різних захворюваннях.
Досягнення біології, динамічної анатомії, фізіології, біофізики, біомеханіка з одного боку і клінічної медицини з іншого дозволила підійти до глибокого розуміння неврологічного значення засобів ЛФК і теоретично обгрунтувати їх зстосування при різних хворобах. На базі сучасних фізіологічних, біомеханічних і клінічних концепцій створені теоретичні основи ЛФК, систематизовані фізичні вправи і певні методичні положення до їх застосування.
Таким чином, створені потрібні п