Ліберальна модель розвитку Росії
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
від планової до ринкової економіки, здійснений в 1990-і роки. [13, 317]
2.2 Розвиток ліберальної думки сучасності
У той час як західний лібералізм розвивався у звязуванні із громадянським націоналізмом, у Росії в 1990-і роки такого звязування не спостерігалося. Існує думка, що це було у звязку з відсутність громадянського націоналізму в країні. [7, 187] У цілому, навпроти, наростало протистояння ліберальної й національної ідей. Це привело до їхньої радикалізації: зневажливому відношенню до малограмотного населення з боку прихильників економічної свободи й підтримці авторитаризму (і часто крайнього націоналізму) з боку захисників інтересів більшості. Ряд впливових прихильників реформ виражав солідарність із недемократичними методами боротьби з опозицією.
Одним із серйозних перешкод для вирішення цього конфлікту є проблема підміни термінів. Фундаментальне для лібералізму уявлення про суверенітет народу (про підлегле положення державного апарата стосовно суспільства) опирається, як правило, на сильне національне почуття й самосвідомість, що здобуває характер ідеології. Тим часом, історично коректний для позначення такої ідеології термін націоналізм має в сучасній російській мові інше, негативне значення. У наш час питання про синтез лібералізму й національного почуття на російському ґрунті активно обговорюється [7, 193].
Які ж перспективи й долі, який зміст нового типу сучасної четвертої, хвилі лібералізму в сучасному російському суспільстві? Які шанси сучасного російського лібералізму? Це покаже час, але поки теоретичні прогнози про можливості затвердження лібералізму в Росії різні. У ході проведення в 1994 р. колоквіуму Сучасна соціальна концепція: ліберальне бачення був представлений наступний спектр основних думок про можливості лібералізму в сучасній Росії:
відбувається реанімація передреволюційного лібералізму емігрантів, які відстоювали ідеї класичного лібералізму на ґрунті російської інтелектуальної традиції, а саме цінності духовних початків нації, держави, права і свободи індивіда;
освоюється гуманітарна ідеологічна допомога Заходу впровадження лібералізму в Росії сугубо через ринок;
винаходиться щось нове, підходяще до сучасних російських умов; зокрема, проблема лібералізму для Росії це проблема синтезу лібералізму й демократії.
Впровадження ідей і цінностей західного лібералізму в Росію, мабуть, неможливо. В умовах кризи цінностей, розколу ліберально-демократичного руху, відсутності сильного помірного центра, реформованості середнього класу, зрілих політичних партій зі стійкою масовою соціальною базою, цивілізованого ринку, відсутності вкоріненої традиції автономії особистості радикальний лібералізм обертається практикою впровадження дикого ринку, диких партій, що руйнують культуру й моральність, що приводить до різкої поляризації соціального розшарування суспільства.
До кінця 1990-х з безлічі ліберальних течій виділилися дві провідні партії, що ввійшли до складу Держдуми 1999 р.: Союз правих сил і Яблоко. СПС позиціювала себе як право-ліберальний рух, що виступає насамперед за економічну свободу. Яблуко дотримувалося соціал-ліберальних поглядів, типових для ліво-центриських європейських партій. Оскільки платформи обох партій сходилися по ряду принципових питань, багато хто очікував їхнього злиття. Однак партії проводили різну політику: якщо СПС прагнула до конструктивного діалогу із правлячими групами, то Яблуко підкреслювало свою опозиційність.
Протягом усього пострадянського періоду між різними течіями російського лібералізму виникали конфлікти. Так, Союз правих сил виступав на захист економічних реформ, у той час як партія Яблоко жорстко критикувала їх у своїй програмі [10, 32] і стверджувала, що СПС була утворена для захисту інтересів олігархії й вищої бюрократії на базі кримінальної приватизації [10, 33]. У свою чергу, представники СПС називали Яблуко партією скривдженої інтелігенції [10, 34] і обвинувачували її в співробітництві з лівими рухами.
Деякі радикальні ліберали прийшли до заперечення частини фундаментальних принципів сучасного лібералізму й, фактично, до анархізму. Наприклад, в 1993 р. В. І. Новодворська писала: Цивільні права існують для людей освічених, ситих, вихованих й урівноважених. Колись і ми, і ЦРУ, і США використали цю ідею як таран для знищення комуністичного режиму й розвалу СРСР. Ця ідея відслужила своє й вистачить брехати про права людини й про правозахисників. [17, 4] Більшість лібералів були категорично не згідно з подібними трактуваннями.
Деякі російські й закордонні політологи повязують можливості й майбутнє лібералізму в Росії або із затвердженням основних ідей російського ліберального консерватизму, що зєднує цінності ліберальної демократії і національних державних і духовних традицій, або із засвоєнням цінностей нового лібералізму, що синтезує принципи класичного лібералізму й соціал-демократії. Так, найбільший німецький політолог Г. Розмозер, категорично відкидаючи можливість і бажаність затвердження лібералізму в Росії тільки через ринок, звязує його перспективи з консервативним лібералізмом: Росія повинна зєднати економічний лібералізм із духовно-культурним консерватизмом. Альтернативою цьому був би фашизм. Якщо в Росії в лібералізму взагалі є майбутнє, то йому довед