Ліберальна модель розвитку Росії
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ва людини. Так званому економічному (класичному) лібералізму правозахисники уваги не приділяли.
Першою правозахисною громадською організацією стала Ініціативна група захисту прав людини в СРСР, заснована в 1969 р. Генріхом Алтуняном. Слідом за нею виник ряд інших організацій, серед яких найбільш великою була Московська Хельсінкська група, заснована в 1976 р. Юрієм Орловим. Дисиденти, яких по всій країні налічувалося кілька тисяч, поширювали заборонену ліберальну літературу, публікували відкриті листи і проводили демонстрації. Одним з найбільш впливових правозахисників був Андрій Сахаров. На початку своєї суспільної діяльності Сахаров, видатний фізик-ядерник, призивав до скорочення ядерного озброєння і до мораторію на ядерні випробування. Майбутнє соціалізму й капіталізму він бачив у формі демократичного соціалізму держави із широкими цивільними свободами, соціальним захистом, рівністю в рівні життя й націоналізованих монополій. Пізніше він перейшов до критики репресій проти дисидентів й, нарешті, в 1979 р. засудив Афганську війну, за що був позбавлений нагород і засланий у Горький (Нижній Новгород).
1.8 Перебудова, падіння комуністичного режиму відновлення лібералізму
До початку 1980-х рр. ріст економіки СРСР практично зупинився, наростало технологічне відставання від розвинених країн, бюрократичний апарат втратив ефективність. В 1987 р. глава радянської держави Михайло Горбачов оголосив про початок масштабної перебудови з метою демократизації політичної системи. Хоча головне завдання Горбачов бачив в реформі економіки, на практиці його основні зусилля виявилися спрямованими на відсторонення КПРС від тотального контролю над всіма галузями влади й над всіма аспектами суспільного й економічного життя. Радикальні зміни торкнулися насамперед свободи поширення інформації і свободи суспільних дискусій, у яких активну участь приймала інтелігенція. [19, 263]
Новим вищим органом влади став Зїзд народних депутатів, частина делегатів якого обиралися прямо з декількох кандидатів шляхом таємного голосування. У результаті в 1989 р. пройшли вибори (під час яких народ активно практикував протестне голосування, яке виражалося у викреслюванні єдиного кандидата), позиції консервативної частини партійної еліти виявилися значно підірваними. Сформована зїздом Верховна Рада вперше одержала реальні законодавчі повноваження. В 1990 р. блок Демократична Росія зміг одержати близько чверті місць на Зїзді народних депутатів РСФСР [25].
Паралельно КПРС послабила контроль над виконавчою владою, що також стала виборною. Наприкінці1991 р., після невдалої спроби перевороту з боку комуністів-консерваторів, партія втратила контроль над силовими структурами.
Згідно думки ряду політологів, політика Горбачова в цілому характеризувалася прихильністю соціальному консенсусу, конституціоналізму, еволюційному руху в напрямку демократії. [16, 44] Однак реформи супроводжувалися політичним посиленням союзних республік, гострими міжетнічними конфліктами, падінням авторитету влади центра, паралічем бюрократичної машини й колапсом централізованої планової системи керування економікою. Спроби Горбачова зупинити ці процеси провалилися, вжиті заходи по частковій децентралізації економіки виявилися неефективними. Слід зазначити, що причинно-наслідкові звязки між цими явищами й політикою Горбачова дотепер є предметом гострих суперечок.
Отже, російський лібералізм пройшов три хвилі, три етапи у своєму історичному розвитку. Кожний з них мав свої особливості.
Перший етап урядовий лібералізм, який ініціювався зверху охоплював періоди правління Катерини II й Олександра I: по змісту був ліберально-просвітницьким, уповав на освічену обмежену монархію (конституційні проекти М.М. Сперанського), викликав опозиційний самодержавству рух декабристів.
Другий етап (хвиля) лібералізм постреформенного періоду, тобто охоронний, або консервативний лібералізм, своїми політико-соціологічними й філософськими теоріями (концептуальні основи К.Д. Кавелін, систематична розробка Б. М. Чичерін, П. Б. Струве). Він вплинув на світогляд С.Л. Франка, С.Н. Булгакова в традиції ліберального консерватизму. Він викликав земський, а з початку 90-х років - буржуазний ліберальний рух.
Третій етап новий лібералізм початку століття (до Жовтня 1917 р.), тобто соціальний лібералізм, що проголосив необхідність забезпечення кожному громадянинові права на гідне людське існування. Він дав поштовх новому осмисленню проблем правової держави й правового соціалізму в обстановці ідейної боротьби як із представниками консервативних, так і ліворадикальних сил (М.І. Кареєв, П.І. Новгородцев, Б.А. Кистяковськнй, С.І. Гессен, М.М. Ковалевський, П.М. Мілюков, Л.А. Петражицький, С.А. Муромцев й ін.), підготував, поряд із другим напрямком, утворення ліберальної партії кадетів, а згодом її розкол.
Умовно політико-соціологічний і філософсько-правовий зміст ідей лібералізму першої хвилі можна охарактеризувати як офіційний варіант. Другої хвилі як більш правий у порівнянні із класичним лібералізмом (синтез ідей і цінностей лібералізму і консерватизму), а третьої хвилі як більш лівий варіант (синтез класичного лібералізму й деяких соціалістичних і соціал-демократичних ідей) у порівнянні з чистим економічним і політичним лібералізмом.
Кожен з трьох напрямків російського лібералізму мав свої особливості і