Культурологія. Українська та зарубіжна культура
Методическое пособие - Культура и искусство
Другие методички по предмету Культура и искусство
те краще, що накопичено людьми, і поставити його собі на службу.
Такі суспільства (наприклад, в Японії) демонструють величезний динамізм в багатьох сферах науки, техніки, виробництва. Інші, не здатні використати пізнавальні функції культури, все ще винаходять велосипед і тим самим прирікають себе на відсталість.
Отже, за допомогою пізнавальної функції культури, а саме через культуру, що обєднує природничі, технічні та суспільні знання, людина пізнає навколишній світ і саму себе.
Світоглядна функція культури формує духовний світ особистості. В своєму розвитку людство мало три домінантні системи світогляду: міфологічну, релігійну й наукову. Людина черпала знання у міфології, згодом у релігії й, нарешті, в наукових джерелах.
Регулятивна (нормативна) функція культури регулює норми поведінки людини. У сфері праці, побуту, міжособистих стосунків культура так чи інакше впливає на поведінку людей й регулює їхні вчинки, дії і навіть вибір тих чи інших матеріальних й духовних цінностей.
Регулятивна функція культури опирається на такі нормативні системи, як мораль і право.
Важлива в системі культури семіотична (від грец. “вчення про знаки”) або знакова функція. За її допомогою відбувається оволодіння культурою. Без вивчення відповідних знакових систем неможливо оволодіти досягненнями культури.
Наприклад, мова (усна чи письмова) засіб спілкування людей. Літературна мова важливий засіб опанування національною культурою. Специфічна мова потрібна для пізнання особливого світу музики, живопису, театру. Природничі науки (фізика, математика, хімія, біологія) також мають особливі знакові системи.
Аксіологічна (від грец. “цінність”, “вартість”) або ціннісна функція культури забезпечує визначення цінностей і норм як історичних, так і вічних канонів. Вона дає можливість вибрати ті вартості, які найкраще відповідають вимогам часу. Отже, ціннісна функція відображає важливий якісний стан культури.
Культура як система цінностей формує у людини певні ціннісні потреби й орієнтації. По їхньому рівню і якості люди, як правило, судять про ступінь культурності тієї чи іншої людини. Головним чином моральний й інтелектуальний зміст виступає критерієм відповідної оцінки.
Інтегративна функція культури має здатність обєднувати людей у певні спільноти, а народи у світову цивілізацію.
4. Рівні й форми культури
Культура це досить складна, багаторівнева система. Прийнято підрозділяти культуру по її носію. В залежності від того, хто створює культуру, тобто хто є субєктом культурної творчості, і який її рівень, розрізняють національну й світову культури.
Національна культура тісно повязана з поняттями “нація” і “етнос”. Зупинимося на їхньому визначенні. Під “етносом” (з грецької “племя”, “народ”) слід розуміти стійку спільність людей, яка історично склалася на певній території і має відносні особливості культури (відповідну мову, психіку, самосвідомість).
Нація (з латинської теж “племя”, “народ”) вищий етап розвитку народу, коли завдяки спільному ринку і державі формується усвідомлення національної приналежності. Національна культура становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників відповідної нації.
Етнічні й національні культури між собою тісно повязані. В межах певних держав етнічні культури формують національні. З іншого боку існування національних культур забезпечує збереження, не розмивання етнічних культур, що є частинами національних культур.
Отже, національна культура виступає синтезом культур різних класів, соціальних прошарків і груп відповідного суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність й оригінальність проявляються як в духовній сфері життя й діяльності (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній сфері життя й діяльності (особливості економічного устрою, ведення господарства, традиції праці й виробництва).
Світова культура це вікова сукупність культур цілісного світу, або ще можна сказати: синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, які населяють нашу планету. Вона визначається власною системою загальнолюдських цінностей.
У другій половині ХХ ст. і на даному етапі відбувається двоєдиний культурний процес інтеграція народів і здобуття народами національного суверенітету. Завдяки цьому посилюється завдання збереження культурної самобутності незалежного, вільного народу.
В залежності від субєктів культури, тобто тих, хто створює чи користується благами культури, визначають три форми культури: елітарна (висока), народна (фольклор), масова.
Елітарна або висока культура створюється привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями. Отже, виробником і споживачем елітарної культури є вищий привілейований прошарок суспільства еліта (від французької “еліте” “краще”, “відбірне”, “вибране”).
У різних соціологічних і культурологічних теоріях визначення еліти неоднозначне. Італійські соціологи Роберт Міхельс (1876-1936) і Гаетано Моска (1858-1941) вважали, що еліту по відношенню до мас характеризує висока ступінь діяльності, продуктивності, активності.
Проте у філософії й культурології більшого поширення набуло визначення еліти як особливого прошарку суспільства, який наділений специфічними духовними здібностями. За таким тлумаченням до еліти належить не просто вищий прошарок суспільства, правляча ве