Концепції країнознавчого синтезу в регіональній географії
Информация - География
Другие материалы по предмету География
Концепції країнознавчого синтезу в регіональній географії
Актуальність комплексних країнознавчих досліджень для практики народного господарства, міжнародних контактів, освіти населення не потребує особливої аргументації. Сучасний світ поруч з усвідомленням загальнолюдських цінностей переживає яскравий злет національних (етнічних) процесів. Їх територіальне нівелювання, повязане із глобалізацією, все ж таки не приводить до втрати специфіки окремих регіонів. Природа, історія, мова зберігають основні риси регіональних відмінностей, вивчення яких входить до кола завдань географів-країнознавців. Згадаймо, що саме країну або район видатний географ ХХ століття М.М. Баранський вважав головним обєктом дослідження, а їх характеристику - головним змістом географічних робіт. Країнознавці, за його словами, зобовязані виробляти "візитні картки" країн. Звідси й витікало визначення країнознавства як географічної дисципліни, яка займається комплексним вивченням країн, систематизацією та узагальненням різнорідних даних про їх природу, населення, господарство, культуру і соціальну організацію.
Але і досі не вщухають дискусії з приводу того, чи можна вважати країнознавство наукою? М.М. Баранський був першим, хто проаналізував світову історію розвитку країнознавства та, по суті, сформулював його наукові засади, зокрема концепцію географічного країнознавчого синтезу у вигляді "районної школи". Але водночас у знаменитій своїй праці "Країнознавство і географія фізична та економічна" (1946 р) він написав, що країнознавство не претендує на роль особливої науки, а являє собою лише організаційну форму обєднання знань про ту чи іншу країну. Саме цей вислів призвів до появи погляду на країнознавство, як на своєрідний "купол" над географією, який не має власного предмету дослідження.
Регіональна географія (у більш вузькому розумінні - країнознавство та краєзнавство) традиційно повязується з видатними досягненнями географічної науки в минулому. Тривалий час вона була серцевиною, ядром описової географії. Але в період панування галузевої географії, регіональні дослідження відійшли на другий план (показово, що у відомих поняттєво-термінологічних словниках Е.Б. Алаєва (1977, 1983) поняття "країнознавство" взагалі відсутнє). Тепер ці дослідження відроджуються на новому рівні під впливом потреби в інтегральному осмисленні соціально-економічних, культурних, політичних і екологічних процесів в межах визначених територіальних утворень - країн, районів. Наукове значення країнознавства полягає в поєднанні знань про природу, населення, господарство окремих країн і районів, у виявленні їх взаємозвязків і взаємозалежностей. Поглиблення міжнародного поділу праці теж підвищує значення країнознавчих студій.
Згідно сучасних уявлень сформувалося два головних види країнознавства:
Інформаційне країнознавство, яке відбиває переважно емпіричний рівень пізнання. Його завдання полягає у збиранні, зберіганні та систематизації знань про країни і райони. Дійсно, таке країнознавство є лише організаційною формою знань. У свою чергу воно поділяється на інформаційно-популярне та інформаційно-довідкове. Прикладів таких видань - безліч.
Наукове країнознавство, яке виконує дослідницькі функції, спирається на науковий географічний синтез та робить суттєвий внесок у формування наукової географічної картини світу. Це і є найважливіша функція регіональної географії, яку в цьому розумінні слід вважати "самою географічною" серед усіх географічних дисциплін.
Ще наприкінці 80-х років минулого століття географи досить різко висловлювалися стосовно відставання методології та методики наукового країнознавства від попередньо досягнутого рівня. Ярлик описовості призвів до відходу від фундаментальних витоків географії, від того країнознавства, де вирішальну роль відігравало слово. Повернення до старого країнознавства неможливо, але відхід від шаблонізації потрібен. Сучасні країнознавчі підручники для вищої школи вирізняються особливим жанром: вони наукові, багатофактологічні, але мають "сухий" стиль, слабкі типологічні підходи, в них відсутні "образи" країн. Мистецтво популяризації втрачено.
У аналітиків поступово окреслилося скептичне відношення до традиційного країнознавства, в якому велика частка інтуїції, літературності, культурологічних підходів, але все це неможливо перевірити формалізованими методами. Вказане протиріччя має загальнонауковий характер, поки що не знайдені універсальні методи його подолання. Але вже зараз ціла низка культурних рухів сучасного суспільства будується на негативній реакції використання науки в звязку з протиріччями наслідків наукових досягнень і нездатністю сучасної науки пояснити деякі суспільні процеси. Така ситуація вимагає принципово нового гуманітарно-енциклопедичного (синтетичного, холістичного) осмислення оточуючого світу. Низка західних регіональних робіт, що виконані в дусі феноменалістської географії, являє собою швидше витвори мистецтва. В них є "гра масштабів". Образ країни створюється шляхом погляду на неї зсередини, з боку малої територіальної спільності людей або навіть індивіду.
В таблиці 14.1 представлені основні концепції країнознавства, в яких відбиваються різні підходи до проблеми синтезу географічних знань. В усіх запропонованих для огляду концепціях є спільне: підготовка комплексних географі