Колоніальні війни Росії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ї Аляски став Ново-Архангельск (Алеутські острови, тепер американське місто Сітки). Володіння Аляскою призводило Росію до конфліктів з Великою Британією і США, 1821 року указом Олександра І іноземним суднам було заборонено плавати вздовж берегів російських володінь. Втім, досить швидко Росія вимушена була надати США (1824) і Англії (1825) пільгові умови мореплавства і торгівлі у цьому районі. Спроби експансії на Близькому Сході та Балканах у подальшому не давали Росії можливості для зміцнення позицій на Алясці та військової присутності ні на суші, ні на морі у цій частині земної кулі. 30 березня 1867 року Росія (памятна дата в історії Росії!) втратила Аляску з прилеглими островами, продавши її за безцінь (7,2 млн. дол.) Сполученим Штатам Америки вже за царя Олександра ІІ.
Микола І Павлович (19761855) вступив на престол після несподіваної і таємничої смерті свого брата Олександра І (Таганрог, 1825), придушивши повстання декабристів і стративши його керівників. Микола І значно посилив експансіоністську політику на Кавказі, в ході російсько-іранської війни (18261828) царські війська штурмом оволоділи містами Ечміадзін, Нахічевань з фортецею Аббасабад, Ерівань, Тебріз. На території Еріванського і Нахічеванского ханств у березні 1828 року було утворено Вірменську область. В ході російсько-турецької війни 182829 рр. російська армія зайняла частину Західної Вірменії, але за результатами Адріанопольського мирного договору 1829 року змушена була втратити захоплені території.
Микола І справджував прізвисько Палкін: були жорстоко придушені Польське повстання 183031 рр., визвольний рух Шаміля, розгромлені революційні організації петрашевців, Кирило-Мефодіївське товариство, значно посилилась русифікація і християнізація неросійських народів і народностей; жертвами миколаївського свавілля стали передові люди Росії: Пушкін, Лермонтов, Герцен, Огарьов, Полевой, Надєждін, Чаадаєв, український геній Тарас Шевченко. Микола Палкін став одним із засновників т. зв. Священного союзу за участі імператора Австрії і короля Пруссії, метою створення якого була боротьба з революцією в Європі. Здійснюючи принципи союзу, Микола І розірвав дипломатичні відносини з Францією, вторгся у Дунайські князівства, жорстоко придушив визвольну революцію 184849 рр. в Угорщині, здійснював політику жорстокої експансії на Кавказі, в Середній Азії та Казахстані. В інших напрямах зовнішньої політики основною метою було забезпечення сприятливого для Росії режиму у чорноморських протоках. За винятком Ункяр-Іскелійського договору ця проблема Миколою І вирішувалась у загарбницькому плані, шляхом поділу Оттоманської (Турецької) імперії. Кримська війна 185356 рр. призвела до краху миколаївської політичної системи і смерті самого імператора.
Угодою про продаж Аляски за символічну ціну Росія покладала надії на допомогу США (чи її нейтралітет) у боротьбі за ліквідацію Паризького мирного договору 1856 року, підписаного після поразки Росії у Кримській війні, за умовами якого Кримський півострів мав бути демілітаризований і Росії відмовлялось мати військовий флот на Чорному морі. Їй це вдалось за результатами російсько-турецької війни (187778). В січні 1877 року Росія уклала угоду з Австро-угорською імперією, яка зберігала нейтралітет, за що отримала право на окупацію Боснії та Герцеговини, і в квітні угоду з Румунією стосовно пропуску російських військ через її територію. 24 квітня 1877 року Росія оголосила війну Туреччині, яка закінчилась підписанням Сан-Стефанського мирного договору. 1878 року Росія за умовами договору отримала у володіння Південну Україну, південну частину Бессарабії, Крим, Північно-Західний Кавказ, Чорноморське узбережжя Кавказу, південно-західну частину Грузії та північну частину Турецької Вірменії.
Але то була Піррова перемога Росії.
Знесилена колоніальними війнами у Середній Азії, двома останніми російсько-турецькими війнами, вона змушена була невдовзі погодитись на участь у Берлінському конгресі (13.06. 13.07.1878), який суттєво скорегував умови Сан-Стефанського мирного договору. Підписаний учасниками конгресу Берлінський трактат відсунув південний кордон Болгарії за Балканський хребет, Болгарія оголошувалась автономним князівством, виборний голова якого затверджувався султаном за згодою великих держав, вона мусила платити щорічну данину Туреччині. Болгарські області на південь від Балкан склали турецьку провінцію Східна Румелія; залишились під Туреччиною Фракія, Македонія та Албанія, Туреччина зобовязалась на цих територіях і на острові Крит ввести для вірменського населення місцеве самоврядування та урівняти в правах православних християн і мусульман (що вона не виконала). Було визнано незалежність Чорногорії, Сербії та Румунії, втім контроль над чорногорським узбережжям передавався Австро-Угорщині. Територія Сербії збільшилась, але не за рахунок Боснії, а за рахунок земель, на які претендувала Болгарія. Австро-Угорщина завершила окупацію Боснії і Герцеговини, яку вона розпочала після укладення договору з Росією 1877 року. Нагадаємо, що Росія розвязала війну з Туреччиною з метою ліквідації умов Паризького мирного договору 1856 року, за яким вона втратила права на розміщення у Севастополі військового флоту та військ на території Кримського півострова. Крим і дозвіл на базування військового флоту у Севастополі вона отримала, але обєктивно перемога Росії призвела до суттєвої зміни політичних складових на Балканах та інших територіях Південної Європи, закріплення на цих землях па?/p>