Колоніальні війни Росії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?овір, за умовами якого Карл ХІІ визнавав Україну незалежною державою і зобовязався надати українському урядові допомогу у боротьбі проти московських військ на території України.
Поразка Карла ХІІ у Полтавській битві 8 липня 1709 року спричинила посилення царських репресій, обмеження автономних прав Гетьманщини, зростання національного і соціального гніту в Україні. В ході Північної війни завойованими Росією опинились Ліфляндія з Ригою, Естляндія з Ревелем і Нарвою, частина Карелії з Кексгольмом, Інгермландія (Іжорська земля), ряд островів Балтійського моря і землі від Виборга до курляндського кордону. Росія повернула Швеції Фінляндію, окуповану російськими військами, і заплатила у вигляді компенсації 2 млн. золотих рублів (див. Ніштадтський мирний договір 1721 року). Петро І зосередив у своїх руках і юридично, і фактично абсолютну необмежену владу, ліквідувавши ті дві установи (патріаршество і боярську думу), в яких так чи інакше могла виявлятись протидія самодержавству государя.
За царювання Петра І його влада вперше була сформульована в законах у Військовому статуті та Духовному регламенті (перша конституція Росії). Військовий статут стосовно влади государя вказував: Его Величество есть самовластный монарх, который никому на свете о своих делах ответу дать не должен, но силу и власть имеет свои государства и земли, яко христианский государь, по своей воле и благомнению управлять. Офіційно теоретичне обґрунтування прав необмеженого ніким і нічим російського царя дав Феофан Прокопович, колишній ректор Києво-Могилянської академії, закликаний 1715 року з Києва до Санкт-Петербурга Петром І для управління церквою після ліквідації патріаршества і створення Синоду. Зокрема, Феофан Прокопович став автором трактатів Правда воли Монаршей, Слово о власти и чести царской (в останньому захищав правомірність суду над сином Петра І царевичем Олексієм та його страти), а також Духовного регламенту. 22 жовтня 1721 року Петро І проголосив себе імператором, відтоді і аж до березня 1917 року Московська держава стала називатися Російською імперією. До території проголошеної імперії входили завойовані колонії: Прибалтика, Правобережна Україна, Білорусь, частина Польщі, Бессарабія, Північний Кавказ.
Третьою визначною постаттю (після Івана IY та Петра І), за царювання якої загарбницька політика Росії досягла свого піку, була імператриця Катерина ІІ (17291796), за походженням німкеня Софія Фредеріка Августа Анхальт-Цербстська, із зубожілого і загумінкового князівського роду, яку 1745 року було видано заміж за наступника російського престолу, майбутнього Петра ІІІ Федоровича (до сходження на престол Карл Петер Ульріх, син гольштейн-готторпського герцога Карла Фрідріха та дочки імператора Петра Першого Анни Петрівни). Російським імператором Петром Третім Федоровичем Карл Петер Ульріх (17281762) став 1761 року, а вже наступного року за наказом своєї жінки майбутньої російської імператриці Катерини Другої був убитий її фаворитами. Втім, Софія Фредеріка Августа (Катерина Друга) встигла народити від Карла Петера Ульріха (Петра Третього) сина Павла, який після її смерті посів російський престол (Павло Перший Петрович) і був убитий за наказом свого ж сина майбутнього імператора Олександра Першого Павловича останнім фаворитом Катерини Другої Платоном Зубовим.
За Катерини Другої в Україні було повністю ліквідовано державну автономію Гетьманщини: скасовано гетьманат (1764), слобідські полки (1765), знищено Запорозьку Січ (1775), введено кріпацтво, значно посилилась русифікація українського народу, права й інтереси української церкви були ущерблені секуляризацією маєтностей православних монастирів, жорстоких утисків зазнавали греко-католики. Поряд з цим, основними обєктами зовнішньої загарбницької політики за царювання Катерини Другої були Річ Посполита та степове Причорноморя з Кримом і Північним Кавказом.
Втручання у польські справи Катерина Друга розпочала зведенням на польський престол одного із своїх фаворитів Станіслава Понятовського і завершила трьома розборами Речі Посполитої (1772, 1793 і 1795 рр.). Славетний російський полководець, а насправді жандарм Катерини ІІ Олександр Суворов свою військову карєру розпочав на території Польщі, 17691771 рр. він брав участь у розгромі військ Барської конфедерації (за що отримав звання генерал-майора), 1772р. захопленні Краківського замку. Польське повстання 1794р. за наказом Катерини Другої було придушене теж російськими військами під командуванням Олександра Суворова.
Після завершення розбору Польщі до Росії перейшли значні частини західноукраїнських земель, більша частина Білорусі та Литви. На Півдні колоніями Російської імперії стали Крим і т.зв. Ханська Україна (землі між річками Бугом і Дністром), завдяки чому Росія отримала вихід до Чорного моря. 30 жовтня 1778 року за розпорядженням Катерини ІІ на місці спорудженого 1737 року укріплення Олександр-Шанець, було засновано місто Херсон, назване на честь античного Херсонеса Таврійського (укр. Корсунь) з фортецею і суднобудівною верфю (адміралтейством) для створення Чорноморського флоту. 1783 року у Херсоні відбувся урочистий спуск на воду першого військового судна російського Чорноморського флоту. 14 червня 1783 року указом Катерини ІІ базою Чорноморського флоту було визначено місто Ахтіар (Біла скеля), 21 лютого 1784 року Ахтіар було перейменовано на Севастополь, у перекладі з грецької місто слави.
Втім, слав?/p>