Колоніальні війни Росії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
? Чорноморський військовий флот Росії не приніс він тричі був повністю чи майже повністю знищений: першого разу під час Кримської війни 185356 рр., коли Росія згідно з Паризьким договором 1856 року змушена була погодитись на нейтралізацію Чорного моря із забороною мати там військовий флот і бази, вдруге громадянської війни 191820 рр., втретє німецько-радянської війни 194145 рр. З 1991 року частина російського Чорноморського військового флоту, що залишилась від його поділу між Україною і Росією, тимчасово перебуває в Севастополі у статусі іноземної військової бази і 2017 року, чи, можливо, раніше, має його покинути (Конституція України не дозволяє мати на своїй території іноземні військові бази).
У період Великої французької революції Росія включилась у реакційну коаліцію європейських держав (Велика Британія, Австрія, Росія) проти Французької республіки. Російськими військами у війні з Францією командував той же Олександр Суворов, італійський і швейцарський походи 1799р. він здійснив уже за нового царя сина Катерини Другої Павла Першого. Участь російсько-австрійських військ під командуванням Суворова у війні з Францією призвела до поразки та повалення республіканського уряду і забезпечила прихід до влади диктатора Наполеона Бонапарта Першого.
Внутрішня політика Катерини Другої, способи і засоби її втілення відзначались безмежною жагою слави, фаворитизмом, зміцненням поміщицької влади над селянами. Посилення кріпосницького гноблення і тривалі війни лягали важким тягарем на плечі народних мас, селянське невдоволення переросло в Селянську війну під проводом Омеляна Пугачова (17731775). Жорстоке і криваве придушення повстання військами під командуванням Олександра Суворова (Суворов особисто супроводжував Пугачова до Симбірська, де ватажка селянської війни під час т. зв. слідства було піддано нелюдським тортурам, затим доправлено у Москву і за вироком Сенату, затвердженого Катериною Другою, страчено) визначило перехід Катерини Другої до політики відкритої реакції (як у внутрішній, так і зовнішній сферах). Катерина Друга ввела інститут генерал-губернаторства (Учреждение для управлений губерниями, 1775). На посади генерал-губернаторів (государевих намісників) з того часу і аж до лютого 1917 року (для Фінляндії до жовтня 1917 року) призначались найбільш реакційні і найбільш віддані цареві генерали. Будучи, по суті, військовими диктаторами на ввірених територіях (одна чи кілька губерній) і маючи надзвичайні повноваження, вони опирались на самодержавний військово-поліцейський апарат, їм покладалось слідкувати за діями адміністрації, політичними настроями, придушувати будь-які спроби опору кріпосних селян, визвольні рухи гноблених народів і народностей на колоніальних територія імперії (від Прибалтики і України і аж до Далекого Сходу).
Доречно наразі нагадати слова російського поета Олександра Пушкіна про Катерину ІІ та її царювання: Если царствовать значит знать слабость души человеческой и ею пользоваться, то в сем отношении Екатерина заслуживает удивление потомства. Её великолепие ослепляло, приветливость привлекала, щедроты привязывали. Само сластолюбие сей хитрой женщины утверждало её владычество. Производя слабый ропот в народе, привыкшем уважать пороки своих властителей, оно возбуждало гнусное соревнование в высших состояниях, ибо не нужно было ни ума, ни заслуг, ни талантов для достижения второго места в государстве. (…) От канцлера до последнего протоколиста всё крало и всё было продажно. Таким образом развратная государыня развратила государство. Екатерина уничтожила звание (справедливее, название) рабства, а раздарила около миллиона государственных крестьян (т.е. свободных хлебопашцев) и закрепостила вольную Малороссию и польские провинции. Екатерина уничтожила пытку а тайная канцелярия процветала под её патриархальным правленим; Екатерина любила просвещение, а Новиков, распространивший первые луч его, перешёл из рук Шешковского, домашнего палача кроткой Екатерины (прим. Пушкіна авт.) в темницу, где и находился до самой смерти. Радищев был сослан в Сибирь; Княжнин умер под розгами и Фонвизин, котрого она боялась, не избегнул бы той же участи, если б не чрезвычайная его известность. Екатерина явно гнала духовенство, жертвуя тем самым своему неограниченному властолюбию и угождая духу времени. Но лишив его независимого состояния и ограничив монастырские доходы, она нанесла сильный удар просвещению народному. Семинарии пришли в совершенный упадок. Многие деревни нуждаются в священниках. Бедность и невежество этих людей, необходимых в государстве, их унижает и отнимает у них самую возможность заниматься важною своею должностию. От сего происходит в нашем народе презрение к попам и равнодушие к отечественной религии.
Імператор Олександр І Павлович (17771825), онук Катерини ІІ, вступив на престол після вбивства свого батька, за час царювання він приєднав до Росії Грузію (1801), Фінляндію (1809), Бессарабію (1812), Азербайджан (1813), а також здійснював спроби заволодіти зовнішніми колоніями, зокрема американським півостровом Аляскою.
Ще з середини XVIII ст. на території півострова і прилеглих островів були засновані російські торгово-промислові та військові поселення, 1799 року царський уряд створив Російсько-Американську компанію, якій було передано у монопольне користування усі промисли та корисні копалини півострова, а також на Алеутських, Курильських та інших островах. Столицею російськ?/p>