Козаки, їхнє життя, побут та звичаї
Информация - История
Другие материалы по предмету История
одноголосна: що коли скажете в листу доклади, того, а не пан кошовий, а не писар без дозволу нашого переставляти самі собі неповинні.
Кошовий не мав права навіть роздруковувати само особисто листів, що надсилалися на його імя або в Січ. Від того коли в 1676 році приїхав у Запоріжжя посланець гетьмана Самойловича, Карпо Надточий, і вручив лист гетьмана кошовому Сірку в курені, те Сірко не прийняв цього листа наодинці, а велів винести його на раду і там вручити собі. Від того ж на всіх ордерах і листах, що посилалися куди-небудь від імені кошового із Січі, завжди робився підпис не одним кошовим, а з усієї старшиною і військом: Її Імператорської Величності війська запорізького низового отаман кошового (імя) з військом, старшиною і товариством; Отаман кошового (імя) із товариством; Отаман кошового і товариство.
У словесних відносинах з козаками кошовий звертався з ними не наказово, а по-батьківськи чи товариськи, називаючи їх дітками, братчиками, панами-молодцями, товаришами; так, вислухавши який-небудь папір на військовій раді, кошовий звертався з промовою до товариства: А, що будемо робити, пани-молодці? Братія моя мила, атамани молодці, військо запорізьке низове, дніпровське, як старий, так і молодий. Якщо случалося вирішувати яка-небудь важлива військова справа, то кошовий отаман скликав усе товариство на загальні збори і, прийнявши важливий і разом шанобливий вид, входив з відкритою головою на визначене місце серед радної площі, ставав під військовий прапор, кланявся кілька разів зборам і, коштуючи в усі час ради, тримав до товариства мову, чи, засуджуючи який-небудь злочин, чи, смиренно просячи у війська якої-небудь у свою користь прихильності. Козаки слухали його з великою увагою, а потім голосно висловлювали у кожного своя думка і, у випадку незгоди з кошовим, показували це своїм голосом і різними тілодвиженнями; у випадку ж знаходили вимогу кошового незгідним чи просто мало ґрунтовним, те зовсім не скорялися його волі і позбавляли загальної поваги.
Як на Україні гетьман, так у Запоріжжя кошовий отаман мав при боці, особливо під час військових походів, кілька людей, від 30 до 50, слуг, що виконували обовязки адютантів при власній особі кошового; це були так називані молодики, джури чи хлопці, слуги-товариші, що виконували таку ж роль при кошовому, яку виконували пажі при важливій особі якого-небудь лицаря. Під час війни 1769 року в стройових козацьких реєстрах показано кілька людей молодчиків при пану кошовому; утім, ці ж молодики прислужували не тільки кошовому, але й іншим обличчям військовій старшині по двох чи по трьох при кожнім, більшею частиною хлопці чи в слуги січових козаків попадали молоді люди з поляків. Те що це були не прості слуги при кошовому й іншому старшинах, видно із самих обовязків, на них що покладалися: молодики повинні були Богу добрі молитися, на коні репяхом сидіти, шаблею одбиваться, списом добрі бий і із рушниці зірко стріяти. Утім, слово молодик іноді означало в Січі і просто молода людина.
Життя кошового отамана, як і інших старшин, анітрошки не відрізнялася від життя інших козаків: він перебував завжди в тім самому курені, у якому складався і раніш до обрання свого на посаду кошового; стіл і їжу мав у тім же курені, разом з козаками; навіть плаття одержував із загального військового скарбу. Так було испокон століть і тільки під кінець історичного існування Запорожжя військова старшина стала обзаводитися власними будинками в Січі і мати окремий стіл для себе, а в XVIII столітті, як свідчать очевидці, кошові отамани стали жити вже в особливих будинках, що вибудовувалися серед площі міста; там же стояли особливі будинки для військового судді і писаря.
Головними джерелами доходу кошового отамана були: ділянка землі, що давався йому військом при загальному розділі земних угідь між козаками, кожного нового року; царська платня 70 карбованців у рік; частина мита за перевози через ріки; частина мита з товарів, саме кварта, тобто цебро від усякої куфи чи бочки привозимих у Січ горілки і білого вина, частина борошна, крупи і кримських чи турецьких товарів по товарі від усякої ватаги; судова вира, тобто плата за розковання злочинця від стовпа і деякий малий презент від усяких прохачів; частина військового видобутку від усякої малої партії козаків, що відправлялися на які-небудь пошуки; випадкові приношення від шинкарів, брагарників, мясників і калачників медом, пивом, бузою (брагою), мясом і калачами. Крім усього цього, на свято Різдва Христова і святого Великодня кошової одержував так називаний ралец, тобто подарунок, по двох чи по трьох пари лисиць і великих калачів, від шинкарей, купців і мастеровых: вони збиралися трьома окремими партіями, були з уклоном до кошового і підносили йому свої дарунки; за це кошовий повинено був пригощати їх, поки схотят, холодною горілкою і медом. У ці ж дні кошової напував і пригощав у себе в курені всю старшину, курінних отаманів і простих козаків. Нарешті, кошовому отаману йшли ще деякі з приблудних, пійманих на степах, коней: вони трималися протягом трьох днів і, якщо після закінчення цього часу до них не відшукувався хазяїн, надходили у власність військовий старшини, а в тому числі, отже, і кошовому.
Військовий суддя був другим обличчям після кошового отамана в запорізькому війську; як і кошовий отаман, він обирався на військовій раді з простого товариств