Козаки, їхнє життя, побут та звичаї
Информация - История
Другие материалы по предмету История
би і майна в мирних поселенців українських, польських і татарських областей і купців, що проїжджали по запорізьких степах, і мандрівників; привід у Січ жінки, не крім матері, чи сестри дочки; пияцтво під час походів на ворога, що завжди вважався в козаків карним злочином і веде за собою найсуворіше покарання.
Покарання і страти визначалися в запорізьких козаків різні, дивлячись по характері злочинів. З покарань практикувалися: приковування ланцюгами чи залізом до деревяного стовпа, що стояли серед площі, за злодійство надалі до страти, що стояла злочинцю,; висновок злочинця, окутого ланцюгами, у військову пушкарню; у пушкарню іноді саджали і під чесну варту іноземців, як наприклад, татар, запідозрених у злодійстві коней і відводяться в пушкарню надалі до розслідування справи; привязування до гармати на площі за образу начальства, за убивство людини, що не належали до запорізькії громаді й особливо за грошовий борг: якщо козак буде повинний козаку і чи не захоче чи не могтиме сплатити йому борг, те винного приковують до гармати на ланцюг, що защіпався замком, і залишають доти, поки чи він сам не заплатить свого боргу, чи хто іншої не доручиться за нього; приковувалися до гармати іноді і не одні злодії, але й убивці, але це робилося у виді тимчасового покарання, до настання суду. Подібний спосіб покарання, але лише за злодійство, існував у татар, з чого можна укласти про запозичення його козаками в мусульманських сусідів. Потім допускалося, хоча і рідко, биття батогом, частіше киями під шибеницею за злодійство і гайдамацтво будучи самі великі злодії в розміркуванні сторонніх, вони жорстоко карають тих, хто і найменша річ украде у свого товариша. за великі провини ламали руку і ногу; було у вживанні розгарбування майна, за самовільне перевищення такси проти встановленої в Січі норми на продаж товарів, їстівних і питних продуктів; визначалося іноді і посилання в Сибір, що ввійшов, утім, у вживання тільки в останні часи історичного існування запорізьких козаків у межах Росії, при імператриці Катерині II. Крім усього цього, переказу столітніх старих указують ще на один вид судових покарань у запорізьких козаків, перетин різками; але тому що сучасні акти про тім не говорять, те потрібно думати, що подібного роду покарання, якщо тільки воно справді було, допускалося тільки як одиничне явище, тому що воно мало гармоніювало з честю запорізького лицаря. Нарешті, у випадках обопільної сварки допускалася, по переказі, і дуель.
Страти, як і покарання, також визначалися в запорізьких козаків різні, дивлячись по роду злочинів, зроблених тим чи іншому обличчю. Самою страшною стратою було закапування злочинця живим у землю; це робили з тим, хто убивав свого товариша: убивцю клали живого в труну разом з убитим і обох закопували землею; утім, якщо убивця був хоробрий воїн і добрий козак, те його звільняли від цієї страшної страти і замість того визначали штраф.
Але найбільше популярною стратою в запорізьких козаків було забивання в ганебного стовпа киями; до ганебного стовпа і київ приговорювались обличчя, що зробили чи злодійство украдені речі, що сховали, що дозволили собі перелюбство, содомский гріх, що учинили побої, насильства, дезертирстваю. У 1751 році два козаки, Василь Похил і Василь Таран, послані з пакетами до очаковского сераскер-паше, утопились внаслідок льодоходу на ріці Дніпро, по якій вони плили в Очаків, пашпорты свої і пакети київського генерал-губернатора Леонтьева, за що, після повернення до Січі, були жорстоко покарані киями. Ганебний стовп завжди стояв на січовій площі біля січової дзвіниці; біля нього завжди лежало звязування сухих дубових бичів з голівками, що називалися киями і схожих на бичі, що привязуються до ланцюгів для молотьби хліба. Якщо один козак украде що-небудь, навіть дуже незначне, в іншого, у чи самій чи Січі в паланці і потім буде його викрито в злодійстві, то його приводять на січеву площу, приковують до ганебного стовпа і як звичайно тримають протягом трьох днів, а іноді і більш того, на площі доти, поки він не сплатить гроші за украдену річ.. Увесь час стояння злочинця в стовпа повз нього проходять товариші, причому один з них мовчачи дивиться на привязаного; інші, напившись пяними, лають і бють його; треті пропонують йому гроші; четверті, захопивши із собою горілку і калачі, напувають і годують його всім цим, і хоча б злочинцю не в полювання було ні пити, ні їсти, проте він повинний був це робити. Пий, скурвий сину, злодію! Як не будеш пити, те будемо тобі, скурвого сина, бити! кричали що проходили. Але коли злочинець випє, ті козаки, що пристають до нього, тоді говорять: Тепер-жі, браті, дай мені тобе трохи попобьем!.Дарма тоді злочинець буде молити про пощаду; на всі прохання його про помилування козаки завзято відповідають: За те ми тобі, скурвий сину, і горілкою поїли, що тоеі треба попобить!. Після цього вони наносили кілька ударів привязаному до стовпа злочинцю й ішли. За ними були інші; за іншими треті і т.д. У такім положенні злочинець залишався добу, а іноді і пять діб підряд, по розсуду суддів. Але звичайно бувало так, що вже через один день злочинця забивали до смерті, після чого майно його відбирали на військо. Траплялося, утім, що деякі зі злочинців не тільки залишалися після такого покарання в живих, але навіть одержували від пяних співтоваришів гроші. Іноді покарання киями заміняло собою страту; у такому випадку в що карається відбирали худобу і рухо?/p>