Козаки, їхнє життя, побут та звичаї
Информация - История
Другие материалы по предмету История
сивоусі діди, знатні радці, тобто колишні військові запорізькі старшини, чи свої посади, що залишили, по старості років і через хворобу, чи попуст ку їхній іншої після військової ради. Досвідченість, прославлена відвага, запекле молодіцтво в молоді роки давали їм право на величезний моральний авторитет у середовищі запорізького війська. Це були стовпи усього низового війська, носії всіх його переказів і строгих виконавців козацьких звичаїв: вони протвережували і втихомирювали не знали ніякої вузди, при повній рівності товариства, молодих козаків; вони навіть часто йшли проти волі власної старшини, не крім самого пана кошового, коли бачили в чому-небудь порушення з його боку предковічних порядків запорізької громади. На радній площі сивоусі діди займали місце негайно після військовий старшини; у нарадах по негайно послу курінних отаманів; під час війни управляли над окремими загонами і навіть іноді над самими полковниками; при відправленні аркушів від січового товариства приписувалися негайно після імені кошового отамана, а після смерті користалися такою честю, що, при їхньому похованні, один раз палили з гармат, а з дрібної рушниці більш, ніж по іншим простим козакам.
За війсковою старшиною випливали військові служителі довбуш, пушкар, товмач, кантаржей, шафар, канцеляристи і шкільні отамани.
Військовий довбуш, добош, политаврщик, відав військовими литаврами, якими він призивали козаків на ради, загальні і частки, 1 січня кожного нового року, 1 жовтня, на Покрив пресвятої богородиці, у відомі дні чи березня квітня, на свято Воскресіння Христова, нарешті у виді походів на чи ворогів під час прийому важливих осіб до Січі. Крім цього прямого обовязку, військовий довбуш іноді виконував обовязки інших чинів, особливо поліцейських: так, він знімав із засуджених злочинців плаття і приковував їх до ганебного стовпа на площі, був присутній при виконанні судових вироків, спонукував посполитих до якнайшвидшої сплати податей і негайному приїзду, у виді походів, із зимовників у Січ, нарешті, стягував на користь війська мита і перевози через ріки. За виконання своїх обовязків довбушу давався особлива велика всякий рік плата, але, не більше трьох карбованців у рік. У допомогу військовому довбушу давався виборний піддовбуш.
Військовий пушкар управляв усією війсковою запоріжскою артилерією, тобто пушками, мортирами, порохом, дробом, свинцем, ядрами і кулями; крім того, він виконував посаду доглядача військової вязниці, тому що під його наглядом знаходилися злочинці, що очікували судна і тимчасово містилися при військовий пушкарник, чи засуджені і присуджені до тюремного увязнення; нарешті, військовий пушкар щорічно виїжджав із Січі, звичайно навесні, для прийому провіанту, свинцю і пороху, що присылались з Москви в Січ. Зміст військовому пушкарю, як і довбушу, давалося з царської платні особлива велика плата, як видно з документів 1768 року, три карбованці в рік. У допомогу військовому пушкарю вибирався військовий підпушкарь і кілька людей гармашей чи канонірів, митецьких у стрілянині з гармат і рушниць.
Військовий товмач виконував посаду військового перекладача і зобовязаний був знати іноземні мови знаходився у відношенні з запорізькими козаками проїжджали через їхню землю народів, які: поляки, турки, татари, греки, вірмени, молдавані й ін.; товмач візував їхні види, предявляв їм вимоги від запорізького Коша, служив посередником між ними і запорізькими козаками; читав, що надсилалися в Січ грамоти іноземних государів; як людина, що знає різні мови, військовий товмач нерідко посилався секретно Кошем для розвідування справ на границі запорізьких вільностей і навіть у ворожий стан.
Військовий кантаржей (від турецького кантар ваги, у поляків kantorzy, kantorzystaприказчик) був хоронителем військових ваг і мір, що служили нормою для ваг і мір усіх торговців, що жили в Січі, і продавців. Маючи при собі військові ваги і міри, кантаржей разом з цим зобовязаний був збирати доходи на користь війська з приможливих у Січ товарів, продуктів, різної бакалії, горілки, провина і поділяти їх на товариство, старшину і церкву. Таким чином, посада військового кантаржея можна порівняти з міністром державних майні якого-небудь невеликого західноєвропейського князівства наших часів; він жив в особливому приміщенні на базарній площі.
Військові шафари (від польського zsafarzэконом, ключник, келар, домоправитель), числом чотири, іноді і більше, з підшафаріями, зобовязані були збирати доходи на користь війська, але не в Січі, а на головних через Дніпро, Буг і Самару перевозах Кодацькім, Микитинськім, Бугогардовськім, Самарськім і ін.; з купців, що проїжджали, дрібних торговців і промисловців усякого звання і народностей; вони вели прихіднорозхідні книги, містили при собі козацькі команди, іноді мали команди прикордонних комісарів, і строго стежили за порядком при русі вантажів через переправи.
Військові канцеляристи, що розділялися на старших і молодших, інакше власне канцеляристів і підканцеляристов, писарів і підписарієв, складали, очевидно, цілий штат, що доходив іноді до 20 чоловік і колишній, звичайно, у безпосереднім підпорядкуванні від військового писаря.
Військові шкільні отамани, числом два, один для школярів старшого, інший для школярів молодшого віку; обоє вони вибиралися і скидалися самими ж школярами,