Козаки, їхнє життя, побут та звичаї
Информация - История
Другие материалы по предмету История
вий писар, складали власне так названу військову старшину; до них іноді зараховували курінних отаманів і старих козаків, що були старшини, але що вступили, чи добровільно проти волі, свої звання іншим; інші названі обличчя чи складали молодшу старшину, військових служителів, чи ж паланочні і перевізних старшин; в мирний час військова старшина керувала адміністративними і судовими справами війська, в воєнний час керувала козаками, уступаючи своє місце в Січі наказний старшині, але по закінченні війни знову приймаючи свої права.
Кошовий отаман зєднував у своїх руках військову, адміністративну, судову й духовну владу. У військовий час кошовий був головним командиром, фельдмаршалом війська і діяв як зовсім необмежений диктатор: він міг викинути неслухняного чи за борт човна, на шиї з мотузкою тягти його за важким обозом; у мирний час він був конституційним владикою Запоріжжя і тому керував всією областю козацьких вільностей з їх паланками, селищами, замовниками й бурдюками; виконував роль верховного судді над усіма винними і злочинцями, і тому карав винних за провини і визначав страту лиходіям за злочини; вважався верховним начальником запорізького духівництва і тому приймав і визначав духовних облич з Києва в січову і паланочні церкви, чи залишав повертав їх назад, дивлячись по поведінці й здібностях кожного. Зєднуючи у своїх руках таку велику владу, кошовий отаман владний був над життям і смертю кожного з козаків, і хоча вказом 1749 року, 13 березня, російського уряди строго заборонялися в Січі смертні вироки, але кошові отамани ігнорували подібні накази і завжди підписували смертні вироки злодіям і лиходіям, як це бачимо з багатьох прикладів: так, у 1744 році повішений був у Січі козак Іван Покотило; у 1746 році забитий киями у Самарі козак Сухий; у 1746 році повішені три козаки в Січі й один козак, Павло Щербина, у Самарскій паланці; у 1770 році страчений козак Зима в Протовчанській паланці; перші шість козаків страчені по розпорядженню кошового Павла Козелецького, останній, сьомий, по визначенню кошового Петра Калнишевського.
Обовязку кошового полягали в тому, що він затверджував обраних на раді всіх чинів, що випливали за ним, узаконював розподіл по лясам землі, косовиць, рибних ловель, звіриних відходів, розділяв військовий видобуток, військові доходи, царську платню, приймав нових облич у Січ, відпускав старих козаків із Січі, видавав атестати заслуженим товаришам, посилав ордера паланочній старшині, входив у дипломатичні відносини із сусідніми державами: Російським, Польським, Кримським, Турецьким і віддаленим Німецької, приймав королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Офіційно кошовий титулувалося Місце пане отаман кошовий; пане кошовий, Його вельможність пан кошовий отаман; Його благородіє пан кошовий отаман; неофіційно називався батьком, пан-батьком, вельможним добродієм; у знак свого достоїнства, при суспільних зборах, він тримав у руці металеву чи через брак металевої, в екстрених випадках, очеретяну булаву; у церкві мав особливе місце, боку чи стасидию, різьбленого дерева, пофарбовану зеленою фарбою; на час відсутності із Січі призначав собі заступника, що називався намісником отамана чи наказним отаманом, кошовим товаришем; останній міг бути іноді навіть під час перебування дійсного кошових у Січі.
Але при усій своїй силі кошовий отаман, однак, не був необмеженим владарем запорізького війська:, не маючи ні особливого приміщення, ні окремого столу, кошовий був у дійсності тільки старшим між рівними, батьком для всіх козаків, від того мав більше моральне, чим дисциплінарне право. Влада його обмежувалася звітом, часом і радою. Кожен кошовий щорічно, 1 січня, під час вибору військовий старшини, повинний був дати звіт у всіх своїх учинках і діях, відносно війська; при цьому, якщо під час звіту за кошовим відкривався який-небудь злочин проти війська, яке-небудь неправильне рішення суду, який-небудь незаконний учинок проти заповітних переказів запорізьких, те його навіть страчували смертю.
Є звістка, що перший проводир козацький, Предслав Ландскоронський, був страчений за те, що мав намір привести козаків у строгу покору.
У 1739 році був убитий козаками на кримській стороні Дніпра, навпроти острова Хортиці, кошовий отаман Яків Тукало.
Потім кожен кошовий обирався тільки на один рік, після закінчення якого на місце його ставав інший; виключення робилися лише для дуже деяких, особливо видатних і популярних облич, які: Іван Сірко, Костянтин Гордієнко, Іван Малашевич і Петро Калнишевський, із яких перший був кошовим отаманом протягом 15 років, а останній протягом 10 років; але й отут усе-таки кошові залишалися у своїй посаді не на все життя, а щороку знову обиралися і знову затверджувалися на загальній раді всіх козаків. Нарешті, кожен кошовий був у залежності від ради, тобто від ради усього низового запорізького товариства чи, говорячи московською і польською мовою, від черні і простолюду козацького: Кошовий у них як безладно обирався не голосами, а лементом і киданням шапок, на що обирається, те так само і позбавлявся своєї влади по примсі непостійної черні.
Без загальної ради всього запорізького війська кошовий отаман нічого не міг і нічого не смів почати: У нас не єдиного пана кошового порада до писання аркушів буває, лягти усього війська нашого запорізьких