Й. Шумпетер – засновник еволюційної економічної теорії
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
?мпетера визначили і напрям, і інструментарій реалізації людського фактора. "Нова модель системи "новатор - консерватор", - пише О. Сухарєв, - може бути основою розробки більш гнучкої економічної політики, спрямованої на стимулювання появи у господарській сфері певних стилів поведінки агентів, повязаних з низькими витратами трансакцій, а також на забезпечення певного їх поєднання, але найбільш продуктивного для соціального розвитку". Дуже переконливий доказ життєвості та ефективності шумпетерівської методології. Адже саме він знайшов і обґрунтував "новаторів" - когорту людей, яка є генератором науково-технічного прогресу, визначив важливий напрям політики держави і корпорацій - створення сприятливих умов для розгортання руху новаторів і стимулювання їхньої діяльності. Це важлива умова науково-технічного та соціально-економічного прогресу країни.
Важливою складовою еволюційної економічної теорії є вчення про інноваційний тип економічного розвитку. Як відомо, неокласична школа не займалася дослідженням проблем науково-технічного прогресу. Вона зосереджувала свою увагу на аналізі умов довгострокової рівноваги економічної системи, при цьому фактор техніки і технології вважався чимось заданим. Навіть кейнсіанство приділяло головну увагу проблемам макроекономічного регулювання, як правило, короткочасного періоду і належним чином не розглядало проблеми довгострокового економічного розвитку, серед яких техніка і технологія відіграють вирішальну роль. На цьому фоні у всій величі виділяється постать Й. Шумпетера, який своїм розумом осягнув особливості нової епохи, коли науково-технічний прогрес став головним джерелом економічного зростання. Тому він, на відміну від представників класичної і неокласичної шкіл економічної теорії, зробив науково-технічний і техніко-економічний прогрес обєктом свого дослідження і на цій основі відкрив і обґрунтував якісно новий тип економічного розвитку - інноваційний, породжений новою епохою, епохою перетворення науково-технічного прогресу на вирішальний фактор економічного зростання.
Запорукою успіху було те, що він відкинув методологію ортодоксії, за якою економічний розвиток трактувався метафізично як щось застигле, однорідне, стійке і незмінне. Як родоначальник еволюціонізму він бачив навколишній світ у процесі розвитку і змін, нестійкості тощо. Він виводив економічну рівновагу з науково-технічних, технологічних змін, що дало змогу розкрити неминучість порушення рівноваги, стабільності, тому що нові технології і створювані на їхній основі нові товари неминуче повязані з "творчим руйнуванням", витісняють старі продукти виробництва, зумовлюють структурні зміни в економіці.
Інноваційна політика Шумпетера увібрала в себе напрацювання таких визначних економістів, як М. Туган-Барановський, М. Кондратьєв, які зробили значний внесок у пізнання характеру суспільно-економічного розвитку. М. Туган-Барановський показав, що циклічний характер розвитку економіки визначається закономірностями циклічного відтворення основного капіталу, що це не якісь зовнішні фактори, а внутрішні властивості економічної системи, яка потребує для свого розвитку нових техніки і технології. Ідеї М. Туган-Барановського набули подальшого розвитку в теорії "довгих хвиль" М. Кондратьєва, цикл яких охоплює більш як півстоліття і чинники яких містяться у технічних винаходах, їхньому широкому застосуванні.
Праці зазначених учених показали, що науково-технічний прогрес - це не щось зовнішнє у відношенні до економіки, а її внутрішній "мотор", її "локомотив". Заслуга Шумпетера полягає в тому, що він, спираючись на ці теорії, розкрив внутрішній механізм технологічних змін, створив цілісну теорію інноваційного типу розвитку. Саме Шумпетер запровадив у науковий оборот категорію "інновація", розуміючи під цим не просто нововведення, а зміну технології виробництва, доводячи, що інновацією є не кожне нововведення, а лише таке, яке зумовлює вдосконалення технології, її перехід на новий, вищий ступінь розвитку.
Визначення інновації було дано Шумпетером у його праці "Теорія економічного розвитку" (1912 р.), де він називає її також "нова комбінація", тобто більш високі якість та взаємозвязки впроваджених засобів виробництва. Надалі термін "нова комбінація" він замінив на "інновацію", що визначило її тривале життя в економічній науці. За Шумпетером, виділяються пять типів інновацій:
- виробництво невідомого споживачам нового продукту з якісно новими властивостями;
- впровадження нового засобу виробництва, в основу якого не обовязково покладено нове наукове відкриття, а може бути застосований новий підхід до комерційного використання продукції;
- освоєння нового ринку збуту галуззю промисловості країни, незважаючи на те, чи існував цей ринок раніше чи ні;
- залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів незалежно від того, чи існували ці джерела раніше чи ні;
- введення нових організаційних та інституціональних форм, наприклад, створення монопольного стану чи послаблення монопольного становища іншого підприємства.
Якщо узагальнити цю класифікацію, то можна побачити, що в перших двох пунктах інновація виступає у формі продукту, а в решті - як процес. Це виявляється у практиці господарювання: "інновація - продукт" та "інновація - процес", між якими існують тісна взаємозалежність та взаємодія.
Й. Шумпетер розрізняв по