Й. Шумпетер – засновник еволюційної економічної теорії
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
?ер розвитку науки, діалектика цього процесу, що довів у своїй еволюційній теорії Шумпетер. Тому наслідком взаємодії протилежностей, на думку деяких авторів, має бути не нова наука, а якийсь симбіоз. Це абсолютно неможливо тому, що еволюційна теорія і ортодоксія - протилежні за своєю методологією. Перша виходить з різноманітності, яка весь час розвивається, нерівноваги, нестійкості, а друга - з незмінної, застиглої різноманітності, рівноваги, стійкості тощо. Такі протилежні принципи і підходи механічно поєднати неможливо, бо це суперечить елементарним законам діалектики.
Помилка авторів цих тверджень полягає в тому, що вони виходять з хибного посилання, начебто існують різні сфери компетенції цих двох учень. Тому еволюційна теорія, мовляв, намагається знайти ті ніші в економіці, де її принципи виявляють себе найбільш виразно, а принципи ортодоксії або неістотні, або взагалі недоречні. На нашу думку, спроба представити, так би мовити, паралельне існування еволюційної теорії і ортодоксії суперечить самій суті еволюційної теорії. У своїй історіографії Шумпетер бачив прогрес науки у єдності безперервності змін. І хоча розвиток науки відбувається не прямолінійно, а з відхиленнями, все-таки для нього є характерною безперервність. Це відповідає такому закону діалектики, як заперечення заперечення, за яким обєктивний розвиток передбачає спадковість того, що заперечується, і того, що заперечує. Діалектичне заперечення старого і утвердження нового означають включення елементів старого в нове, але, як правило, у перетвореній формі, у "знятому" вигляді. Еволюційна теорія не відкидає ортодоксальне вчення, а вбирає з нього те, що їй потрібно. Як відомо, еволюційна теорія виходить з довгостроковості еволюційного поступу як результату динамічних змін завдяки новаторам та їхнім нововведенням. Інновації виступають головним фактором довгострокового економічного розвитку. Проте це, на нашу думку, не дає ніяких підстав для висновку, що начебто еволюційна теорія, як зауважує автор,"... обминає стороною завдання статистичного та короткострокового характеру". Навпаки, при всій протилежності цих напрямів економічної науки, їхньої теорії і методології еволюційна теорія може в спадковому порядку інкорпорувати те, що розроблено неокласикою.
Ще менш переконливий аргумент на користь паралельного існування цих теорій - те, що еволюційні принципи нібито виразніше виявляються у тій частині економіки, яка виробляє речові ресурси, а ортодоксальні - в економіці, де виробляються товари і послуги. Важко збагнути і цей "секторальний" поділ теорії, а тим більше висновок, за яким ресурсну економіку начебто краще вивчати з позицій динамічної та еволюційної теорії, а виробництво товарів і послуг - з позицій статики і ортодоксії. Ці обидва сектори розвиваються і змінюються, тому найбільшою мірою відбиває ці процеси динамічна, еволюційна економічна теорія.
І нарешті, аргументом на користь різних сфер компетенції цих двох теорій є те, що еволюційна теорія начебто обмежена дослідженням мікрорівня і не дає "повноцінного аналізу еволюційних процесів на мікрорівні". Дійсно, починаючи з кейнсіанства в економічній теорії інтенсивно розроблялися проблеми макроекономіки. І хоча тут справді є проблеми, але цілком зрозуміло, що в інтересах розвитку еволюційної економічної теорії, яка означає великий крок уперед у пізнанні економіки, не лише можна, але й треба використати надбання неокласиків, пристосувавши їх до системи і принципів еволюційної теорії.
Усе це переконує, що спроби надати драматизму ситуації в економічній теорії (бо, мовляв, існує небезпека "відособлення двох теоретичних напрямів" і тому пропонується переглянути сфери компетенції еволюційної теорії та ортодоксії в імя їх обєднання) мають штучний характер, оскільки ігнорують обєктивний процес взаємодії протилежностей, які є джерелом руху і розвитку економічної теорії.
У теорії еволюційного розвитку Й. Шумпетера важливе місце займає дослідження ролі людського фактора. І тут чітко виявляється, що вчений спирається на неокласичні підходи, згідно з якими людину, її поведінку було введено до предмета економічної теорії і вони підлягали глибокому вивченню. Водночас він бачив багато поведінкових та інституціональних недоліків в ортодоксальній теорії дослідження людини, її намаганні обмежити інтереси людини максимізацією прибутку, тобто звести їх до суто утилітарних проблем, ігноруючи культуру, всю широту людської діяльності, її історичний характер. Замість історичного підходу, який розкривав би розвиток і зростання людини, неокласика метафізично, статично розглядає роль людини, начебто вона живе поза історичними та суспільно-економічними умовами.
На противагу ортодоксальній теорії, Шумпетер по-новому розглянув людську поведінку, людський фактор, застосувавши широкий соціологічний підхід, розкривши конкретно-історичний характер діяльності людини. Він одним з перших економістів-учених зміг замість абстрактної людини побачити і визначити в узагальнених поняттях відмінності у поведінці людини, насамперед щодо науково-технічного прогресу та його впровадження у виробництво. Це те саме відношення до засобів виробництва, яке класична теорія базує на відносинах власності, але взяте в іншій площині, коли розкривається взаємодія людини і техніки безпосередньо у виробничій діяльності. На цій основі Шумпетер виділяє новаторів, які впроваджують нововведення у виробництво; консерва