Італійські війни XV–XVI ст.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
- Причини і початок Італійських воєн XVXVI ст.
До початку XVI ст. Італія продовжувала залишатися політично роздробленою країною. Ті внутрішні причини, у результаті яких у Європі складалися в період з XI по XV ст. великі централізовані монархії, діяли в Італії, як і в Німеччині, у набагато меншому ступені, ніж у багатьох інших європейських країнах; ранній розквіт італійських міст головним чином обумовлювався їхньою активною участю в транзитній торгівлі, внаслідок чого, виступаючи як суперники в зовнішній торгівлі, вони мало були зацікавлені в політичній єдності країни.
До кінця XV ст. в Італії все-таки виділилося з хаосу дрібних тираній і міських республік пять більш-менш великих держав: Мілан, де затвердилися тирани з роду Сфорпа, Венеція, де як і раніше панувала торговельна олігархія, Флоренція, яка перебувала під владою Медичі, Папська область і Неаполітанське королівство. Мілан, Венеція й Флоренція виросли не тільки за рахунок прилягаючих сільських територій, але й за рахунок сусідніх більш дрібних і слабких міст. Досить енергійну агресивну політику проводило папство, що не зупинялося при розширенні своїх володінь перед обманом, зрадництвом і злочином. У Південній Італії Неаполітанському королівстві правила іноземна Арагонська династія, що вело до залежності Південної Італії від Іспанії.
Політична роздробленість Італії, негаразди між італійськими державами полегшували здійснення агресивних задумів великих держав. Політична роздробленість робила Італію легкою і звабливою здобиччю сусідніх держав Франції й Іспанії, кожна з яких закінчила своє обєднання наприкінці XV ст. і перетворилася в сильну централізовану монархію. Італійські держави, які постійно ворогували між собою, самі дали привід до іноземних вторгнень так званим італійським війнам, які спустошували територію країни протягом 65 років з 1494 по 1559р.
Французький король Карл VIII після смерті неаполітанського короля Фердинанда I (січень 1494р.) заявив про свої домагання як спадкоємець Анжуйської династії (бічної лінії французького королівського дому) на Неаполітанське королівство (захоплене в Анжуйського дому в середині XV ст. Арагонською династією). Восени 1494 Карл VIII із сильною армією (до складу якої входив значний загін швейцарських найманців) перейшов Альпи й рушив до Неаполю, заручившись активною підтримкою міланського герцога Людовика Моро (який конфліктував з Арагонським домом Неаполя й сподівався за допомогою французьких військ усталити своє положення правителя Мілану); Венеція і папа Олександр VI зберігали дружній стосовно Франції нейтралітет. Частина дрібних государів Італії надала підтримку французькому королю.
Не зустрівши серйозного опору держав Північної й Середньої Італії, французький король пройшов через Рим і, домігшись від папи інвуститури на Неаполітанське королівство (січень 1495р.), у лютому 1495 захопив Неаполь.
Грабежі французької армії, введення нових поборів обурили населення королівства, Карл VIII виявився перед погрозою загального повстання. Змінилися також і позиції італійських держав, наляканих успіхами французів. Для вигнання їх з Італії в березні 1495р. була створена Свята ліга (або Венеціанська ліга), у яку ввійшли Венеція, Мілан, римський папа; до ліги примкнули імператор Максиміліан I і іспанський король Фердинанд II Арагонський.
Карл VIII, боячись бути відрізаним від Франції, у травні 1495р. покинув Неаполь. Битва з армією Святої ліги відбулася 6 липня 1495р. біля Форново; французьким військам вдалося прорватися й піти на батьківщину (жовтень 1495р.).
Після ряду поразок, які нанесли іспанські війська французьким гарнізонам, що залишалися ще в Італії, Франція підписала капітуляцію й очистила територію Неаполітанського королівства (грудень 1496р.). Однак умиротворіння в Італії не наступило; вторгнення французького короля пожвавило експансіоністські тенденції деяких італійських держав і в першу чергу папства. Один за іншим спалахнули вогнища внутрішніх воєн в Італії; найбільшим конфліктом виявилася війна між Пізою і Флоренцією, що почалася ще в 1494р.
2. Друга хвиля Італійсько-французько-іспанських воєн
Не відмовилася від агресивних планів і Франція. Спадкоємець Карла VIII (помер в 1498р.) Людовик почав в 1499 похід в Італію з метою завоювання Міланського герцогства (династичні претензії на герцогство він предявив як онук Валентини Вісконті, рід якої правив у Мілані до 1447р.). Попередньо французький король домовився про військову допомогу з Венецією й Флоренцією й про нейтралітет з імператором і папою (останній бачив у Франції опору в боротьбі з італійськими державами).
Розбивши в ряді боїв в 14991500 рр. війська міланців, Людовик XII захопив Міланське герцогство й заволодів всією Ломбардією. В 1500р. у Гранаді був укладений секретний договір між Францією й Іспанією про розділ між ними Неаполітанського королівства.
В 15011502 рр. французькі й іспанські війська завоювали Неаполітанське королівство; однак навесні 1503р. між Францією й Іспанією почався конфлікт через спірні області. У бої біля р. Гарильяно (29 грудня 1503р.) іспанські війська розгромили французькі війська. Франція змушена була відмовитися від домагань на Неаполітанське королівство, яке стало володінням іспанської корони (договір 1504р. у Блуа). Так, у початковий період італійських воєн виявилися захопленими дві найбільші держави Італії Міланське герцогство й Неаполітанське королівство.
Єдиною італійською державою, яка ма?/p>