Історія села Соболівка на Поділлі
Курсовой проект - Туризм
Другие курсовые по предмету Туризм
ри цукровому заводі з 1933 року почала діяти фабричнозаводська школа. Відкрили й загальноосвітню семирічну та середню школи. Для середньої школи зокрема у 1938 році побудовано двоповерхове приміщення з великими світлим класами і кабінетами.
Ніхто не міг передбачити страшного передгроззя політичних репресій та голоду.
Нечувана до цього засуха 1932 року породила голод. Хоч як не голодували, кожен жив надією вижити, тому припасали на весну збіжжя, щоб засіяти ним ниву, насіння городини. Незважаючи на недорід, була доведена цифра здачі зерна. На місцях все робили для того, щоб виконати доведений план. По хатах ходила комісія з 5-6 чоловік із залізними палицями, якими шукали закопану пашню. Входили до складу комісії переважно нелюди, які були байдужі до чужого горя.
Як згадує Іван Карпович Фурдик: ...У нашого сусіда на городі знайшли мішок закопаної у ямі пшениці. Як не благали батьки багатодітної сім ї змилуватись над ними, залишити зерно, забрали все. Згодом помер батько, потім мати, діти...
Коли я робив уроки, відкрились хатні двері. Ледь переставляючи опухлі ноги, зайшла дядина Саша. Вона була найкращою дівчиною в селі. Кілька років тому назад вийшла заміж за мого дядька.Ще донедавна молода, гарна, змінилась до невпізнання. Вся опухла, шкіра лопала, текла сукровиця.
Голодувала й наша родина. Рятували від смерті руки батька - висококласного майстра. Мама на базарі продавала зроблене ним і купувала тільки для нього, годувальника, хліб, хоч батько й ділився ним зі мною та сестричкою.
Памятаю такий випадок. Біля порога стояли у казані помиї. До хати поволі увійшла дівчинка, побачила їх, мовчки кинулась до казана, почала рученятами виловлювати залишки лушпиння від картоплі.
Як кажуть, на вагу золота був і розсіл із кваснини. Просили один у одного, щоб полити лободу, яку їли.
Взимку навіть перекопували городи, щоб знайти десяток - два мерзлої гнилої картоплі. Терли її, робили, додавши листя лободи, липи, млинці.
Трупи померлих, тих, хто ще просив їсти, лежали попідтинню. Деякі хати були, мов склепи: вимирали сімями. Їздила підвода, збирала їх. Хоч хоронили без труни, але по одному, не в спільній ямі. Було і так: помер чоловік, викопали яму, прийшли хоронити, а в ній вже лежить покійник. Підкопували збоку і хоронили разом.
Памятаю, розповідали, як на очах 12-літнього сина, батько вбив 9-річну доньку зварив і зїв, що вбили жінку, зварили і продавали на базарі кусками.
Вимерла й сусідська сімя Корінчуків. Залишився один син Архип. Але потім його вбили на війні.
Була в селі жінка - Ганка. Вона закликала дітей, різала їх і їла. В димоході її хати знайшли закопчені рештки людей. Приміщення, де тепер знаходиться сільська рада, було тюрмою. Спочатку жінку там закрили, а потім повезли в Теплик. Більше в село вона не повернулась.
Перший секретар РК Н.М. Никоненко у своїй доповідній записці під грифом Совершенно секретно повідомляв Вінницький обком партії про голод у район Копію цієї доповіді було надіслано і в ЦК партії:
Люди їли листя береста, заправляючи мелясою.
У 1933 році в селі відкрили торгсин. За золото, дорогоцінне каміння, антикварні речі можна було купити все.
Весною 1933 року у хаті розкуркуленого Петра Бабура відкрили своєрідну їдальню. Там варили баланду. У кипячену воду засипали трохи борошна, розмішували. Хто працював у полі, давали миску цього варива. Організували й ясла. Дітям варили чай із трав, підсолоджували мелясою - це було велике підкріплення для виснаженого голодом дитячого організму.
Скільки в селі померло людей - важко сказати. Ніхто не вів такого обліку. Але голод викосив багато соболівчан, вимирали сімями, родинами. Не встигли відійти від одного лиха, як насунулось інше - репресії. Тільки за осінь 1937 і весну 1938 років було репресовано 52 робітників та інженерно-технічних працівників лише Соболівського цукрозаводу. Переважно керівний склад підприємства.
Всі вони посмертно реабілітовані:
Александровський К.В.головний інженер;
Петрикголовний механік;
Дмитренкоголовний технолог;
Галич О.старший агроном;
Бзовський А.Е.змінний інженер;
Туричзмінний інженер;
Ненадкевич П.М.секретар;
Звольський П.А.робітник;
Звольський Г.Д.котельщик;
Звольський М.А.слюсар;
Руппельт А.Р.експедитор;
Руппельт К.Р.бухгалтер;
Колісник І.Г.слюсар;
Герасинський Ф.К. бухгалтер;
Майданевич А.коваль;
Стопкевич П.А.завгосп;
ЧервонийО.П.зав.маг;
Кирилюк В.кочегар;
Гончарукмуляр;
Воліневич І.М.кочегар;
Буркацька М.акушерка;
Гуменюк М.телефоністка;
Шереметьєв Л. К.нач. охорони;
Соболевский М.С.агроном;
Лебідь В.І.голова профкому;
Бжевський С.К.жестяник;
Квасницький Джестяник;
Колісник Г.Г.слюсар;
Головко І.С.слюсар;
Стружик І. П.апаратник;
Стружик Т.П.паратник;
Сенкевич В.М. випарник;
Сидоренко 3.слюсар;
Жлобницькийохоронник;
Кульчицький К.керуючий радгоспом;
Запалов І.Й.керуючий радгоспом;
Андрушкевич М.В.бухгалтер;
Костко Ф. А.токар;
Звольський К.А.котельник;
Бойко касир;
Плонський Т.зав. цукроскладом;
Шкіндерслюсар;
Наумняквагар;
Майко С.П. електрик;
Поліщук П.машиніст;
Буткевич М.слюсар;
Капустянський С.Я.слюсар.
Про те, що вони загинули безневинно, свідчить, зокрема, довідка заступника голови судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР Т. Євсеєнка, надіслана вдові репресованого агронома М.С. Соболєвського справка.