Історія села Соболівка на Поділлі
Курсовой проект - Туризм
Другие курсовые по предмету Туризм
ську й поетичну працю, про приятельські стосунки з ним, про характер і побут, про те, як усі його дуже любили, також про його різкі метаморфози в коловороті по-літичних змін (Те, що вийшло під совєтами з Тичини, - цілковите заперечення того безпосереднього, чудесного Тичинки, якого я знала. Навіть обличчя зовсім не те, наче інша якась людина).
Чимало ще чого зберегла у своїй памяті спостережлива, обєктивно розважлива, іронічна Галина Журба: зустрічі з Оленою Пчілкою, Людмилою Старицькою-Черняхівською, Миколою Садовським, Миколою Вороним, з молодесеньким Максимком Рильським,., що ходить замислено по кімнаті, заклавши руку за пазуху гімназійної блюзи, та багатьма-багатьма іншими. У зафіксованих нею свідченнях - тривожна доба громадянської бойні, моменти діяльності Центральної Ради, злочини муравйовщини, зародження, боротьба різних політичних угруповань, настрої, сумніви, вагання діячів літератури й мистецтва в умовах, коли непросто було визначатися.
Встигнувши йде видати в Україні збірку оповідань Похід життя (1913), Журба у передчутті репресій емігрувала до Польщі, а 1939 року - до Америки, де й померла на 91-му році життя. У США була в числі засновників творчого обєднання українських еміграційних письменників Слово. За залізною завісою написала і видрукувала багато прозових і поетичних творів, зокрема повість Зорі заповідають (1933), поему Не-тря (1935), повісгь-хроніку у 2-х томах Революція йде (1937 - 1938), роман Тодір Сокір (1967), цілий ряд автобіографічних, мемуарних видань, з тому числі книгу спогадів Від Української хати до Музагету (1962) та інші. Тематика, образи, мотиви, свідчення, міркування - це відгомін українського суспільного життя напередодні революції та у перші порево-люційні роки. Досить відчутне в її творах відлуння рідного Поділля.
Заокеанська літературна критика високо оцінювала мистецькі здобутки нашої землячки, ставлячи їх на перше місце між еміграційного письменства і вважаючи, що вони увійдуть у класику української літератури. Захоплено зустріли повернення імені та слова Журби в Україну після тривалого замовчування сучасні наші письменники і літературознавці, яким ще належить грунтовно дослідити, систематизувати й оприлюднити творчу спадщину майстра художньої літератури. Письменниця варта найщирішого пошанування і нами, земляками. Сад її творчості переважно розвивався й плодоносив у чужих краях, але зродився він на вітчизняному грунті, з наших джерел, з нашого коріння. Він квітував і квітуватиме Україною.
Приділимо також увагу заслуженій учительці Євгенії Давидівні Тондій, яка народилася 8 лютого 1918 року в селі Цвіліківцях Камянець-Подільського району Хмельницької області в родині священика.
Дід, прадід Давида Тондія були ткачами. Ткали рушники, скатертини, доріжки, рядна та килими на всю округу!
Дід Тимофій дав освіту всім своїм 4 синам, в тому числі і найменшому Давиду. Навчався Давид в трирічній церковно-приходській школі на відмінно. Від природи мав гарний голос, любив співати, з легкістю опанував музичну грамоту. Навчився грати на скрипці. По закінченню навчання йому було присвоєно звання регента хору. Призначення Давид Тондій отримав у село Орлівку на посаду вчителя церковно-приходської школи. Доля послала йому зустріч зі своєю половиною - сільською дівчиною, також з родини ткачів, Тарасюк Федорою Леонтіївною., яка також співала в церковному хорі і мала прекрасний голос. Це було в 1901 році. В 1902 народився в них первісток - син Андрій. В цей час приходить батькові Євгенії Давидівни запрошення працювати в придворному академічному хорі в Петербурзі. Та Давид вчинив мудро.
Він палко любив своє Поділля з вишневими садками та соловїним співом, йому подобалася робота сільського вчителя, і він делікатно відмовився.
Згодом народилася дочка Євгенія, сини Дмитро та Микола. Сімя Тондіїв жила в любові та злагоді.
Та в 1916 їх життя докорінно змінилося. Влітку на освячення церкви в Орлівку приїхав архієрей з Камянця-Подільського. Його вразила майстерність сільського церковного хору, керованого Давидом Тимофійовичем Тондієм, який супроводжував церковну відправу. Пізніше архієрей запитав: „Скажіть, а світських пісень ви так само гарно вмієте співати? Кохаючись з дитинства в українських народних піснях, Давид відчув себе як риба у воді. Поряд з народними піснями, хор виконав пісні в обробці Лисенка, Бортнянського, Веделя, чим глибоко вразив архієрея. „ З твоїм голосом та умінням бути тобі священиком, щоб голос твій лунав у церкві і чарував людей. Я тебе висвячу.
Так і сталося. В Камянець-Подільському кафедральному соборі під час служби Божої Давида Тимофійовича Тон дія було висвячено на священика.
Перше його призначення на цій посаді було в селі Цвіліхівці за 8 кілометрів від Камянця-Подільськогою.
Старші діти вже всі навчались, але вони були дітьми сільського вчителя, а от Євгенія Давидівна, котра народилась 8 лютого 1918 року, вже була донькою церковнослужителя, за що згодом і пережила клеймо попівської дочки.
Батьки переїздять в село Петрашівку і поселяються в хаті діда Тимофія. Батько служить в церкві. В 1925р. Євгенія іде до першого класу, де зазнала знущань і утисків як попівська дитина. Всі підручники були спрямовані на атеїстичне виховання, учні під час бесід на антигітлерівські теми повертали голови в бік дівчинки, з осудом чекаючи її реакції. Євгенія тяжко переживала своє становище, що була вона не такою, як усі, але н?/p>