Історико-краєзнавче дослідження міста Рівне
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
е написаний по гарячих слідах Лешкового походу на Волинь. Ця паятка теж досить лаконічно оповідає про цей похід: Лушко у Ровно убив багато литовців. Записи цих рочників не повязані текстологічно між собою і, таким чином, не походять від спільного джерела. Це робить їх свідчення більш вагомими. Особливу увагу треба приділити написанню латинською абеткою слова: Ровно: у першому випадку через W, у другому - через V. Напевне, робилися спроби якомога точніше передати давньоруськоє Ровьное. Саме так реконструює його мовознавець О. Стрижак.
Отже, одержане вагоме підтвердження того, що Ровно вже існувало в 1283 році.
А хто ж тоді заснував Рівне? Вчений і на ці питання дає відповідь: На жаль, джерела не уточнюють, чим воно тоді було містом чи фортецею. Я схиляюсь до думки, що Ровно збудував на східних рубежах свого князівства волинський князь Володимир Василькович, племінник Данила Галицького. Галицько-Волинський літопис повідомляє, що Володимир інтенсивно будував нові міста і зміцнював старі, особливо на окраїнах князівства. Певно, такою фортецею було спочатку Ровно.
Вчений дає відповідь і на питання Як зявилась на світ дата 1282 рік?. Можу висловити такий здогад. У Галицько-Волинському літописі під тим роком розповідається, як Володимир Василькович зібрався в похід проти польського князя Болеслава, що пограбував західне пограниччя Волинського князівства. У цей похід князь запросив союзних йому литовців. Але поки литовські князі зібрали військо, волинський похід проти Болеслава переможно закінчився. Все ж литовці прийшли од Володимира і доповідали, що готові йому служити. Князь же нача думати, - коментує літописець, - а куда повести їх і вирішив ударити на іншого польського князя Лєшка Чорного, котрий також чинив набіги на Волинь. Литовське військо вдерлось у Люблінську землю і з великою здобиччю повернулось до дому.
Як, бачмо повідана Галицько-Волинським літописом історія зовсім не нагадує ту, яку розповідають польські рочники і Длугош. У польських джерелах литовці нападають на Сандомирщину і потім Лушко заганяє їх у углиб Волині. Здається, те, що саме цей запис Галицько-Волинського літопису ще в 19 ст. кимсь міг бути повязаний з повідомленням Длугоша (або рочників) і, таким чином, безпідставно був уточнений час Лєшкової експедиції під Ровно. Однак, хронологічна сітка Галицько-Волинського літопису припасована до нього набагато пізніше, аж у 15 ст., тому є дуже і дуже неточною. Отже, в 1983 році місту Ровно виповнюється 700 років.
Українська назва міста Рівне
У давнину жителі населеного пункту, який розкинувся на рівнинній місцевості міх горбами над річкою, називали його постарословянські Ровное, що українською означає рівне місце. Тут проживали українці, вони і називали так свою місцину. Ця назва вперше зафіксована в документах, які відносяться до 1283 року.
Але назва ця змінювалась в міру того, пі чию владу потрапляло місто.
Так коли цей населений пункт входив до Росії, то носив назву Ровно, Ровное. Лише в роки визвольних змагань українського народу 1917-1920 років місто мало справді українську назву - Рівне. А коли майже на 20 років Волинь потрапила пі владу Польщі, місто отримало офіційну назву Rowne.
Проте офіційно зареєстровані українські організації, обєднання, які у місті працювали у 1920-1939 роках під недремним оком польської поліції (Просвіта, Пласт, Союз Українок, ОУН, українська приватна гімназія та цілий ряд інших) користувалися лише назвою Рівне, про що свідчать чисельні документи, які нині зберігаються у фондах державного архіву Рівненської області.
З 1939 року по 1941 рік, коли місто увійшло до складу СРСР і Рівне стало обласним центром, його на російській кшлат стали іменувати Ровно. Під час гітлерівської окупації українські організації, які тоді працювали у Рівному, та й населення продовжували вживати назву Рівне. З лютого 1944 року, коли місто визволили від гітлерівців радянські війська, воно знову отримало офіційну назву Ровно.
Дослідження показали, що назва міста свідчила про його українськість, чого найбільше боялись компартійні керівники та їх приспішники на місцях - в області. Інакше бути не могло: російська форма вживалась протягом панування російських можновладців на території Волині з кінця 18 ст. з перервами до 1917 року і з 1939 до кінця 80-х років 20 століття. До цієї назви. Отже, були призвичаєні цілі покоління українців.
Тому-то навіть національно свідомим нашим співвітчизникам важко подолати було мовну звичку, яка в їх підсвідомості працює вже автоматично. А що вже говорити про тих жителів Рівного і Рівненщини, які сюди масово прибули свого часу з Росії, Білорусії, інших т.зв. союзних республік колишнього СРСР, навіть з інших, у першу чергу, східних областей України?
У Рівному ще за часів радянської влади в 1988 році створюється одне з перших В Україні Товариство шанувальників української мови, яке очолив Василь Червоній. Під недремним оком цього товариства, яке згодом переросло в товариство ім. Т.Г. Шевченка, потім у Просвіту, боролись за відродження державного статусу України. Шанування і плекання не лише української мови, а й її багатющої багатовікової історії, культури тощо. І одним із своїх найголовніших завдань члени товариства бачили у відродженні історичної справедливості - повернення обласному центру його української назви - Рівне.
Почалася боротьба за узаконення української назви міста. З ініціативи згадуван?/p>