Інтуїтивізм Анрі Бергсона та його послідовників
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Інтуїтивізм Анрі Бергсона та його послідовників
Один із філософських напрямів кінця XIX початку XX століть інтуїтивізм повязаний передусім з іменем видатного французького філософа, лауреата Нобелівської премії Анрі Бергсона (18591941).
Феномен інтуїції має довгу й складну історію в контексті філософських і естетичних знань, Проте філософія інтуїтивізму як самостійний, завершений напрям складається лише на межі XIXXX століть. Інтуїтивізм починає формуватися в умовах поступового занепаду філософії позитивізму й відбиває відверто антипозитивістські мотиви. Як справедливо зауважує відомий дослідник філософії Бергсона І.Блауберг, час філософії, як і час людського життя (нове осмислення якого одна з головних заслуг Бергсона), не визначається лише чисто хронологічним чином: тут кожний часовий період специфічний, відрізняється від іншого, має власну інтенсивність і щільність. Час, у якому існує філософія кінця XIX початку XX століть, особливо насичений: у ньому й зливаються, і рвуться різні філософські традиції, відбуваються, подібно до тектонічних зрушень, глибинні злами в самому осмисленні традиційних для філософії проблем. У цьому визначальному для долі філософії періоді Бергсон стоїть біля витоків гуманітарно-антропологічного спрямування західної філософії й неначебто поєднує своєю творчістю сторіччя сучасне й сторіччя минуле.
Анрі Бергсон народився в Парижі 18 жовтня 1859 року в сімї відомого французького композитора й теоретика музики Мішеля Бергсона. Родина Бергсонів назавжди зберегла згадку про Польщу, звідки вела свій родовід, про звязок попередніх поколінь з ідеями єврейського хасидського вчення, про своєрідний діалог культур (єврейської, польської, французької), в межах яких формувалися молоді представники родини. На Анрі Бергсона значний вплив мала його мати прихильниця англійської культури, котра, як і батько, орієнтувала своїх сімох дітей на вивчення історії культури, мистецтва, на глибоке знання літератури. Анрі Бергсон дістав традиційну для французької еліти класичну освіту, поєднавши любов до музики, математики з зацікавленим ставленням до філософії. 1883 року він очолює кафедру філософії в ліцеї Блеза Паскаля в Клермон-Ферранє. Саме тут учений розпочинає послідовні розробки філософської проблематики, зокрема формується ідея тривалості, яка стане визначальною в подальших теоретичних роздумах Бергсона. Ідея тривалості зумовила розширене розуміння часу як філософської субстанції.
З 1888 року А. Бергсон живе в Парижі, постійно займаючись теоретичною роботою. У 1896 році він публікує книгу Матерія і память, яка здобула широку популярність серед фахівців. З 1900 року Бергсон працює в Коллеж де Франс престижному навчальному закладі, приділяючи увагу передусім курсам з історії філософії, аналізу структури філософських систем, теоретичним поглядам конкретних філософів: Герберта Спенсера, Берклі та -ін. Пізніше, в 1911 1915 роках, Бергсон прочитає курс лекцій з філософії у США та Іспанії, що поширить як його власну популярність, так і вплив його ідей далеко за межами Франції. Свідченням справжнього визнання Бергсона в професійному середовищі стало обрання його 1914 року президентом Академії моральних і політичних наук Франції, а в 1922 році він стає першим президентом Міжнародної комісії з інтелектуального співробітництва, працює в Лізі націй. Активна громадська робота не гальмувала розвитку філософських інтересів Бергсона. Між 1900 і 1932 роками ним були написані Творча еволюція, Сприйняття плинності, Інтелектуальне зусилля, Сміх, Два джерела моралі й релігії роботи, які стали справжнім здобутком гуманітарних наук XX століття.
Проте всі зазначені успіхи й досягнення Бергсона це, так би мовити, зовнішній бік його життя, яке в різні періоди було далеко не безхмарним. У 1911 році антиєврейське угруповання Аксьон Франсез розгорнуло цькування Бергсона як єврея, його теоретичні ідеї не визнавала академічна наука, символом якої виступали професори Сорбонни. Атеїстичне світосприймання Бергсона робило його творчість неприйнятною для релігійних установ: католицька церква ще в 1914 році внесла книги Бергсона до реєстру заборонених. Трагічними були й останні роки філософа, який не покинув окупованої Франції й помер від запалення легенів 1941 року, простоявши довгу чергу в німецьку комендатуру, де він як єврей мав пройти чергову реєстрацію. Морально-етичний світ самого Бергсона не знав компромісів, і образ цієї людини викликає глибоку повагу. Не випадково 11 травня 1967 року на одній із колон паризького Пантеону був вибитий напис: Анрі Бергсону філософу, життя і творчість якого зробили честь Франції й людській думці.
Естетична спадщина Анрі Бергсона дещо специфічна. В нього є роботи, які безпосередньо торкаються чистої естетичної проблематики категорій естетики (Сміх). Проте розгляд філософом більшості естетичних проблем підкорюється логіці становлення ідей інтуїтивізму. Не можна залишити поза увагою і той факт, що Бергсон протягом багатьох років захоплювався музикою, її історією і теорією. Одна з нереалізованих мрій філософа написати роботу з естетики музики. Біографи називають Бергсона наймузикальнішим з філософів, маючи на увазі його широку обізнаність у сфері музичної культури.
Інтуїтивізм Бергсона складна, суперечлива теорія, своєрідним фундаментом якої є думка філософа про визначальну роль інтуїції в науковому