Інтуїтивізм Анрі Бергсона та його послідовників
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
я світу, його явищ і предметів ми бачимо та сприймаємо лише їхні форму, колір, лінії, вважає Бергсон, але ми нездатні схопити життя, яке криється в цих зовнішніх властивостях, схопити те пристрасне, тремтливе, що створює чарівність навколишньої дійсності, і наше пізнання назавжди зосталося б поверховим, якби не естетична інтуїція, яка дає людині можливість не лише бачити світ, а й схоплювати задум життя, єдиний рух, що пробігає по лініях, повязуючи їх між собою та надаючи їм сенсу. Розвиваючи ці ідеї в роботі Творча еволюція, Бергсон підкреслює, що естетична інтуїція не тільки впливає на процес естетичного пізнання, а й зумовлює художню творчість, яка розкриває внутрішній зміст предметів. У теорії естетичної інтуїції ми не лише знаходимо своєрідне розмежування інтуїції на звичайну і художню, а й простежуємо бажання Бергсона відвести процесові естетичного пізнання світу особливе місце з точки зору його якісних можливостей.
Ця позиція Бергсона потребує певного уточнення. Якщо й може йти мова про якісну своєрідність процесів наукового та художнього пізнання світу, то тільки в плані звернення їх до різних сфер психічної діяльності людини. Проте мета всебічне знання предметів та явищ задля досягнення якої й здійснюється пізнання, в обох випадках однакова, як однакові і шляхи її досягнення. Адже наукове та естетичне відображення, пізнання світу йде від формального знання до змістового, від пізнання зовнішніх ознак до розкриття суті, закономірностей.
Отже, наукове та художнє опанування дійсності як дві форми єдиного процесу пізнання обєктивного світу не можуть якісно відрізнятися. Має йтися не про якісну своєрідність, а про специфічні риси, властиві кожній із цих форм пізнання. Процес наукового пізнання завжди спрямований на певну практично корисну мету, потребує чіткого формулювання законів та висновків. Субєктивні властивості людини не здатні вплинути на результати наукового пізнання. Адже наука розкриває обєктивні закономірності, які не залежать від субєктивних бажань чи смаків. Художнє ж пізнання дійсності допускає, наприклад, вигадку, умовність, фантазію. Субєктивна позиція митця впливає на його ставлення до певних подій та явищ навколишнього життя. Проте специфічні риси наукового та художнього процесу пізнання дійсності не дають підстав стверджувати про переваги одного над іншим. А Бергсон саме й намагається знайти ці переваги. Процес естетичного пізнання постає у нього інструментом найглибшого та найповнішого осягнення сенсу світу.
Ідея якісної винятковості естетичного пізнання приводить філософа до хибної думки про винятковість художньої творчості як діяльності, що виникає та існує завдяки здатності людини естетично сприймати світ. А з цього логічно випливає Бергсонова ідея про винятковість митця, який здійснює творчий процес. Митцям властива не лише здатність бачити глибше та ширше за інших, але вони є, згідно з твердженням Бергсона, тією єдиною категорією людей, які проникають у принципи універсальної філософії. Ідея ж універсальної філософії безпосередньо повязана з інтуїтивною формою пізнання. Ми вже зауважували, що можливості інтелектуальної форми пізнання, за Бергсоном, досить обмежені, адже ця форма пізнання здатна давати нам лише недосконале знання. Обмеженість пізнавальних можливостей нашої свідомості філософи доповнюють, звертаючись до абстракції, до узагальнення та міркувань. Такий метод приводить, з точки зору Бергсона, до виникнення опозиційних думок, багатьох суперечливих філософських систем, з якими доводиться постійно мати справу. Будь-яка спроба займатися філософією за допомогою понять викликає супротивні спроби, стверджує Бергсон. Для того щоб вийти з такого становища, в якому опинилася сучасна філософія, Бергсон пропонує відмовитися від понять, узагальнень і стати на шлях поглиблення та розширення нашого сприйняття. Обмеженість пізнавальних можливостей почуттів та інтелекту треба доповнити сприймальними здібностями нашого духу. Для того ж щоб розширити та поглибити сприйняття, необхідно ввести у нього нашу волю, а вже воля буде розширяти та поглиблювати наше бачення світу, вважає Бергсон. Після введення волі у сприйняття Бергсон сподівається отримати універсальну філософію, якій ніхто не зміг би протиставити щось інше. Адже така філософія замість жорстокої ворожнечі різних ідей запропонувала б цілковиту згоду, примирення, зникли б протилежні думки, а філософи обєднали б свої зусилля в єдиному напрямі.
Чи можна здійснити таке безмежне розширення наших пізнавальних здібностей, за якого людина виявилася б здатною перевершити свої реальні психічні можливості та інтелектуально охопити світ значно ширше, глибше, ніж вона це робила будь-коли раніше?
Бергсон вважає, що це можливо не лише теоретично, а й практично: до виняткової, але в усі часи існуючої категорії людей, які здатні опановувати принципи універсальної філософії, він відносить митців. Саме ця категорія людей у процесі роботи над мистецьким твором спроможна примусити інших бачити те, чого природним шляхом ми не помічаємо. Митець належить до обраної групи досконалих істот, які, не користуючись міркуваннями та узагальненнями, все пізнають інтуїтивно.
Мистецтво А.Бергсон розглядає як цілком самостійну форму людської діяльності, незалежну від дійсності й не повязану з нею. Ідея цілковитої самост?/p>