Інтуїтивізм Анрі Бергсона та його послідовників
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?йності мистецтва одразу ж привертає увагу. Саме вона зумовила дальший шлях роздумів філософа і стала першим поштовхом до створення його теорії мистецтва. Бергсон запевняє, що мистецтво втратило б смисл, будь-яку користь, якби його твори народжувалися внаслідок взаємозвязку з реальним світом, як результат відображення та всебічного його пізнання. Митцеві, на думку Бергсона, не потрібно спілкуватися зі світом або вивчати його, адже він сам виступає творцем цього світу.
Однак Бергсон визнає, що мистецький світ цілковито не створюється художником, адже такий штучний світ не змогла б зрозуміти інша людина. Світ, створений митцем, потаємними звязками поєднаний зі звичайними людьми, приреченими на ізольованість від цього світу. Такий звязок існує хоча б тому, що кожна людина завжди переживає хоч якусь частину складних психічних станів, розкрити які й прагне митець.
Діяльність митця Бергсон порівнює з роботою фотографічного проявника, що повертає до життя наші попередні враження. У мистецтві, у творчості митця велике значення, за Бергсоном, має здатність людини зберігати в памяті епізоди свого минулого, відображувати, коли це необхідно, пережите. На думку філософа, минуле ніколи не залишає людину. Воно стає нібито її тінню, завжди може воскреснути й активно впливати на почуття та вчинки людини. У європейській філософії початку XX століття Бергсон одним із перших починає розвивати думку про творчу активність минулого в сучасному. Розглядаючи в роботі Матерія і память проблему співвідношення між минулим і сучасним, Бергсон стверджує, що слід зясувати, чи справді минуле перестало існувати або просто перестало бути корисним? І відповідає на це запитання: ...ваше сприйняття, хоч яким миттєвим воно було, складається з численних згадуваних елементів і, по суті, будь-яке сприйняття є вже память. Практично ми сприймаємо тільки минуле, оскільки чисте сучасне являє собою невловимий поступальний рух минулого, яке підточує майбутнє. Складна залежність між минулим, сучасним і майбутнім робить для Бергсона актуальним аналіз таких естетико-психологічних феноменів, як переживання, память, асоціації, образи, які становлять невідємну частину творчого процесу в мистецтві.
На думку Бергсона, психічне життя людини є сукупністю вражень. Процес їх набуття безперервний і багато в чому визначає поведінку людини та сутність її діяльності: У дійсності минуле зберігається саме по собі, автоматично. Без сумніву, воно завжди йде за нами, кожний момент, те, що ми відчували, думали, чого бажали за часів дитинства, це з нами все тяжіє до сучасного, готове до нього приєднатися, тисне на свідомість, яка відмовляється дати йому перепустку.
Завдання мозкового механізму Бергсон бачить у тому, щоб передати всі переживання та враження минулого сфері позасвідомого. Але й після акту передання значення цих вражень не зменшується. Минуле не тільки впливає на нинішнє життя людини, а й породжує в ній бажання діяти. Таким чином, минуле є мобілізуючим, спрямовуючим чинником людського життя, а у творчості воно становить цементуючий матеріал, що зумовлює можливість розуміння вже закінчених творів мистецтва й творчої цілеспрямованості художника. Отже, у здатності людини зберігати та відроджувати враження минулого Бергсон бачить іще одну важливу особливість творчості. Митець у нього постає як істота, яка досконало володіє цією психічною здатністю.
Вплив ідей Бергсона на розвиток формалістичних течій європейського мистецтва не обмежився часовим простором початку XX століття. Щодо пізніших впливів Бергсона на мистецьку практику, то звернімо увагу на таке складне й суперечливе явище, як французький новий роман.
Новий роман зявився в 5060-ті роки XX століття, і перші ж твори цього напряму стали ознакою зміни віх, широко розрекламованою і загальновизнаною її прикметою. Слід відразу ж сказати: його підняли й подавали як прапор мистецтва дезангажованого, соціально безвідповідального. Чи давав сам новий роман підстави для такої оцінки? Безсумнівно. Слід зазначити, що новий роман був, з одного боку, засобом полеміки з французьким екзистенціалізмом, зокрема з концепцією заангажованого, соціально зорієнтованого мистецтва Ж.-П.Сартра, а з іншого своєрідним визнанням естетики Бергсона з боку нового, повоєнного покоління французької інтелігенції, до того ж її елітарною, високою частиною. Новий роман, його художньо-естетична специфіка може бути розглянута і в контексті становлення й розвитку елітарного мистецтва XX століття. Такий підхід, на наше глибоке переконання, не менш плідний, ніж аналіз цього явища французької літератури в контексті естетичних поглядів Анрі Бергсона.
Витоки нового роману слід шукати в есе Наталі Саррот Ера підозр (1956) та у виступах Мішеля Бютора на сторінках щотижневика Леттр франсез у 1959 році. Засновниками нового роману були також відомі письменники Франції Ален Роб-Грійє, Клод Сімон. Наталі Саррот - (росіянка з походження, народилася 1902 року в м.Іваново, справжнє прізвище Черняк) з 1907 року жила у Франції. До 1939 року працювала адвокатом, паралельно дістала філологічну освіту, і з цього року її життя й діяльність практично повністю повязані з літературою. Специфічна художньо-естетична позиція Наталі Саррот визначилася вже в 1939 році після створення книги Тропізми. Тропізм одна з основних естетико-літер