Інсулін
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
з жировою тканиною, можна називати загальною інсулінною активністю. Фізіологічні рівні вільного і звязаного І. коливаються в дуже широких межах, що, мабуть, повязано з індивідуальним типом гормональної регуляції обмінних процесів, і можуть в середньому складати в нормі 150200 мкед/мл вільного І. і 250400 мкед/мл звязаного І.
Радіонммунний метод визначення І. заснований на конкуренції міченого і неміченого І. у реакції з антитілом до I. у аналізованій пробі. Кількість радіоактивного І., повязаного з антитілами, буде обернено пропорційно до концентрації I. у аналізованій пробі. Найбільш вдалим варіантом радіоімунного методу виявився метод подвійних антитіл, який умовно (схематично) можна представити таким чином. Антитіла проти І. отримують на морських свинках (так наз. антитіла першого порядку) і сполучають їх з міченим інсуліном. Отриманий комплекс повторно сполучають з антитілами другого порядку (отриманими від кролика). Це забезпечує стабільність комплексу і можливість реакції заміщення міченого інсуліну на немічений. В результаті цієї реакції немічений інсулін звязується з антитілами, а мічений інсулін переходить у вільний розчин.
Численні модифікації цього методу засновані на етапі відділення міченого інсуліну від комплексу з неміченим інсуліном. Метод подвійних антитіл покладений в основу приготування готових наборів для радіоімунного методу визначення інсуліну (фірмами Англії і Франції).
Препарати інсуліну
Для медичних цілей І. отримують з підшлункової залози великого рогатого скота, свиней, китів.
Активність інсуліну визначають біологічним шляхом (по здатності знижувати вміст цукру в крові у здорових кроликів). За одиницю дії (ЕД), або інтернаціональну одиницю (И.Е), приймають активність 0,04082 міліграм кристалічного інсуліну (стандарту). Інсулін легко зєднується з двовалентними металами, особливо з цинком, кобальтом, кадмієм, і може утворювати комплекси з поліпептидами, зокрема з протаміном. Ця властивість була використана при створенні препаратів І. пролонгованої дії.
По тривалості дії розрізняють три типи препаратів І. Препаратом короткої дії (близько 6 годин) є інсулін вітчизняного виробництва (І. великої рогатої худоби і свиней). Препарат середньої тривалості дії (1012 година.) суспензія цинк-інсуліну аморфного вітчизняний препарат, аналогічний зарубіжному препарату семіленте.
До препаратів тривалої дії відносяться протамін-цинк-інсулін для інєкцій (1620 годин дії), суспензія інсулін-протаміна (18 24 годин), суспензія цинк-інсуліну (до 24 годин), суспензія цинк-інсуліну кристалічного (до 3036 годин дії).
Свідчення і протипоказання. Інсулін є специфічним протіводіабетним засобом і застосовується в основному при цукровому діабеті; абсолютним свідченням є наявність кетоацидоза і діабетичної коми. Вибір препарату і його дозування залежать від форми і тяжкості перебігу хвороби, віку і загального стану хворого. Підбір доз і лікування інсуліну проводиться під контролем вмісту цукру в крові і в сечі і спостереженням за станом хворого. Передозування І. загрожує різким падінням змісту цукру в крові, гіпоглікемічною комою.
Препарати І. застосовуються для лікування деяких психічних хвороб. У СРСР інсуліношокове лікування шизофренії було застосоване в 1936 р. А. С. Конфельдом і Е. Л. Штернбергом. З появою нейролептиків лікування І. стало методом вибору.
У невеликих дозах інсулін іноді призначають при загальному виснаженні, фурункульозі, блювоті вагітних, гепатитах і ін.
Всі препарати інсуліну пролонгованої дії вводять тільки йод шкіру (або внутрішньомязовий). Внутрішньовенно (напр. при діабетичній комі) можна вводити тільки розчин інсулінукристалічного для інєкцій. Не можна вводити суспензії цинк-інсуліну (і інші препарати інсуліну пролонгованої дії в одному шприці з розчином інсуліну для інєкцій; у разі потреби вводять розчин інсуліну для інєкцій окремим шприцом).
Протипоказання алергія до інсуліну; відносні протипоказання захворювання, що протікають з гіпоглікемією. Необхідна обережність при лікуванні І. хворих у яких спостерігаються коронарна недостатність і порушення мозкового кровообігу.
Інсулінова проба
Інсулінова проба (сип.: реакція на інсулін, інсуліновий тест) метод діагностики ендокринних захворювань, супроводжуючихся порушенням вуглеводного обміну. В основі проби лежить властивість інсуліну викликати зниження вміст цукру в крові і чуттевість організму до інсуліну. Інсулінова проба була запропонована Хімсвортом (Н. P. Hirasworth) в 1936 р.
Обстежуваному натщесерце вводять під шкіряний 0,2 або внутрішньовенно 0.1 ЕД інсуліну на 1 кг ваги тіла і через -20, 30, 45, 60, 90 і 120 хв. після інєкції визначають вміст цукру в крові. Інсулінова проба більш специфічна, якщо застосовують монокомпонентні інсуліни препарати інсуліну, вільні від глюкагона.
При підозрі на гіпофункцію передньої частки гіпофіза і кори наднирників інсулінову пробу проводять особливо обережно щоб уникнути гіпоглікемічного шоку, при атом вища допустима доза інсуліну складає 0,03 ЕД на 1 кг ваги тіла.
У здорової людини через 20 45 хв. після інєкції інсуліну рівень цукру в крові складає близько 50% вихідного, потім підвищується і через 90120 хвилин досягає початкового показника або перевищує його.
При ендокринній патології спостерігають два типи цукрових кривих. Перший тип демонструє резистентність організму до інсуліну: після інєкції рівень глікемії не міняєтьс?/p>