Інсулін
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
?нуються, а матеріал, що міститься в гранулах, викидається в позаклітинний простір, тобто відбувається еміоцитоз.
Секреторний процес в інсулоциті ( за Леці, 1972)
Важливо відзначити, що рух секреторних гранул і контакт їх мембран з плазматичною мембраною здійснюються за участю іонів кальцію і цАМФ. Не можна виключити і можливість розчинення гранул поблизу плазматичної мембрани і виділення гормону через певні її ділянки (У. М. Гордієнко, В. Р. Козиріцкий, 1978).
Виведення інсуліну у відповідь на дію стимулу відбувається двофазний: перша швидка фаза (протягом 1хв після дії стимулу) і друга через 2030хв. Мабуть, спочатку секретується інсулін, розташований поблизу мембрани (у гранулах або розчинений), а потім мобілізуються і транспортуються секреторні гранули за системою мікротрубочок і мікрофіламентов.
Процесинг інсуліну у підшлунковій залозі
Перетворення інсуліну в організмі
З ?-клітин інсуліну поступає в кров, де міститься у двох формах: вільною і звязаною з білками (Антоніаді, 1961 1964). Вільний інсулін проявляє дію на всі інсуліночуттєві тканини (мязи, жирова тканина, печінка, мозок), а звязаний тільки на жирову тканину, що володіє здатністю звільняти інсулін від звязку з білком. Між змістом вільного і звязаного інсуліну існує динамічна рівновага: при підвищеній потребі організму в інсуліні (наприклад, після їжі солодкої їжі) збільшується кількість вільної фракції і зменшується зміст звязаного інсуліну, а натщесерце переважає звязаний інсулін.
Скріплення інсуліну має великий фізіологічний сенс. По-перше, якби інсулін знаходився тільки у вільному вигляді, то він захоплювався б головним чином мязовою тканиною і не встигав поступати в жирову тканину, де украй необхідний. По-друге, зєднання інсуліну створює певний резерв гормону, який може бути мобілізований при надмірному постачанні або утворенні вільних вуглеводів. І, по-третє, скріплення інсуліну оберігає тканини від його надмірної дії, оскільки звязаний інсулін, що має молекулярну масу 50000100000, не володіє такою здатністю проходити через судинну стінку, як вільний.
Крім вільного і звязаного інсуліну, описана ще одна форма гормону, умовно названа формою А (Л. До. Старосельцева, 19711972). Ця форма за біологічними і физико-хімічними властивостями займає як би проміжне положення між вільним і звязаним інсуліном. Передбачається, що форма А уцтворюється в тих випадках, коли потрібне швидке задоволення потребі організму в інсуліні.
Як указувалося, разом з інсуліном в кров поступають проінсулін і С-пептид.
Проінсулін реагує зі всіма інсулінчуттєвими тканинами, але биологічна активність його значно менша, ніж у инсуліна. У нормі в периферичній крові проінсулін складає не більше 20% загального іммунореактивного інсуліну, а в патологічних умовах кількість його і С-пептида може значно зростати. Відповідно знижується біологічний ефект інсуліну.
У здорової людини вміст інсуліну в плазмі крові натщесерце, визначуване радіоімунологічними методами, складає приблизно 526 мк МЕ/мл або 1,250,08 нг/мл. Попереднє голодування знижує його, а тривале надмірне введення їжі, особливо багатої на вуглеводи, збільшує.
Секретованний підшлунковою залозою інсулін поступає по комірній вені спочатку в печінку, де затримується близько 50% гормону.
Руйнування інсуліну здійснюється ферментом інсуліназою, що знаходиться в найбільшій кількості в печінці і нирках, а продукти розпаду виводяться з сечею. Біологічне значення цього ферменту полягає в тому, що він оберігає організм від надмірного надходження інсуліну в загальний круг кровообігу і повязаних з цим порушень обміну вуглеводів (гіпоглікемія). Цікаво, що активність інсулінузи виявляє вікові відмінності. У молодих статевонезрілих щурів активність інсулінузи значно менша, ніж у дорослих тварин. Мабуть, це має важливий фізіологічний сенс, оскільки зберігає інсулін для підвищених потреб організму, що росте (З. М. Лейтес, Н. П. Смирнов, 1959).
При старінні активність інсулінузи знижується (В. В. Фролькис і ін., 1968), що розцінюється як своєрідний пристосовний механізм, направлений на підтримку постійного рівня цукру в крові.
Регуляція секреції інсуліну здійснюється головним чином гуморальним шляхом. Найважливішим стимулом секреції інсуліну є рівень глюкози в крові. Підвищення його підсилює секрецію інсуліну, а зниження гальмує. Це можна показати навіть на ізольованій з організму підшлунковій залозі, поміщеною в живильне середовище. З цією метою через судини ізольованої залози пропускають розчини глюкози різної концентрації і визначають кількість виділеного інсуліну. При пропусканні рідини з концентрацією глюкози 4050 мг% інсулін не виділяється, а при перфузії рідиною із змістом глюкози 300 500 мг% підшлункова залоза активно секретує його. Таким чином ?-клітини острівців Лангерганса чутливі до рівня цукру в крові. Після внутрішньовенного введення глюкози вміст інсуліну в крові підвищується вже через 1 хв.
Механізм стимулюючого впливу на секрецію інсуліну вивчений ще не повністю. Вважають, що глюкоза служить первинним сигналом, що запускає клітинні механізми секреції (Гродські і соавт., 1975). Разом з цим в ?-клітині утворюються метаболіти глюкози, які підтримують рівень секреції. Дія глюкози на секрецію інсуліну опосередкує через цАМФ і іонізований кальцій. Окрім глюкози секрецію інсуліну може збільшувати введення деяких амінокислот, особливо аргініну.
Показано та?/p>