Золотоординське іго на Південно-Західній Русі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
р. Данило, прийшовши під Галич, став на березі Дністра і роздав городи Галицької землі боярам і воєводам.
У містах Галицько-Волинської землі заправляла боярсько-патриціанська верхівка. Міста поділялися на сотні й вулиці. З першої половини XIV ст. поширюється Магдебурзьке (німецьке) право, що забезпечувало містам самоуправління. Першим Магдебурію одержало м. Сяпок у 1334 р. З другої половини XIV ст. Магдебурзьким правом володів Львів.
У судівництві Галицько-Волинської землі застосовувалася Руська правда. Міста на Магдебурзькому праві мали окремий суд.
Найбільші надходження до державної скарбниці йшли за рахунок данин з жителів міст і волостей. Збиралися також побір, татарщина, ловче. На торговельних шляхах існували митниці, де з купців збирали мито. Великі прибутки мали князі від коломийської солі.
В грошовому обігу перебували, як і скрізь на Русі, гривні кун зливки срібла певної ваги і формы. Свою монету галицько-волинські князі не карбували, на внутрішньому ринку оберталися монети сусідніх держав (гроші, денарії та ін.).
Основними формами військових сил були вої та дружина. Бої це загальне народне ополчення. Дружина складалася з бояр та їхніх загонів (оружників і стрільців). Щоб зменшити свою залежність від бояр, князі вдавалися до організації найманого війська (переважно з угрів та половців). Подальшого вдосконалення військо набуло за Данила Романовича, який поділив його на важкоозброєних оружників та легкоозброєних стрільців. Нове військо цілком підлягало великому князеві. Воно складалося переважно з дрібних бояр та селян. На утримання княжого війська йшли, зокрема, прибутки з прикарпатських солеварень (па роздавання оружинкам).
Протягом другої половини ХШ першої третини XIV ст. Галицько-Волинська держава досягла високого рівня політичної та військової могутності.
Загарбання Польщею і Литвою південно-західних руських земель. У ХШ ст. унаслідок розкладу племінного та зародження феодального суспільства створилася Литовська держава, яка успішно чинила опір агресії з боку Лівонського та Тевтонського орденів. Водночас зміцніла Литовська держава за великого князя Гедиміна (13161341 рр.) розпочала наступ на південно-західні руські землі. Після смерті Юрія-Болеслава в 1340 р. князем Волині став сни Гедиміна Любарт, котрий номінально вважався галнцько-волинським князем. У Галичині правив глава боярського уряду перемишльський воевода Дмитро Дедько. Литовський уряд мав значний вплив на політику Любарта.
З розколу Галицько-Волинської землі скористалися польські феодали. Король Польщі Казимир III, заручившись підтримкою Ватікану та уклавши в 1339 р. союз з угорським королем Лайошем, розпочав у 40-х роках завойовницькі походи проти Галицько-Волинської землі. Долаючи опір руського населення, він захопив Сяноцьку землю, а в 1349 р. завоював усю Галичину.
У 13511352 рр. між Польщею та Литвою тривала війна за Галнцько-Волинську землю. За перемирям 1352 р. Галичина залишалася під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля під владою Литовської держави. В 1353 1366 рр. Казимир і Любарт знову воювали; останнього підтримувало Литовське князівство. В 1366 р. Польща та Литва уклали нове перемиря, за яким до Польщі відійшли Холм і Белз із землями. Після смерті Казимира в 1370 р, Галичиною протягом 13701386 рр. володіла Угорщина. (В 13721377 рр. Галичиною правив васал угорського короля князь Владислав Опольський.) У 1387 р., за короля Ягайла, Галичина остаточно була приєднана до Польської держави.
В 50-х роках XIV ст, розпочався наступ Литовської держави на Придніпровя, полегшуваний тим, що Золота Орда після смерті хана Джанібека у 1357 р. вступила в смугу феодальних міжусобиць і фактично розпалася на кілька улусів. У 13551356 рр, литовський князь Ольгерд повоював Чернігово-Сіверщину, а в 1362 р. захопив і Київ, і всю Київську землю. Влітку 1362 р. військо Ольгерда на р. Сині Води (притока Південного Бугу) розгромило загони кількох татарських ханів. В сие лъто, говориться в Густинському літопису,Ольгерд победи трех парков татарских из ордами их, си ест, Котлубаха, Качзея, Дмитра; и оттоли от Подоля изгна власть татарскую... Внаслідок синьоводської битви до Литовської держави остаточно відійшли Київщина та Поділля. В цих землях Ольгерд посадовив князями своїх синів і племінників: у Києві старшого сина Олександра (Олелька), в Подільській землі своїх небожей Коріатовичей. Місцеві руські феодали зберегли свої володіння. Самі руські землі Чернігово-Сіверщина, Київщина, Поділля залишалися автономними, бо великий князь литовський, як твердить літопис, увійшов у приязнь з місцевими феодалами, закріплену традиційним рядом. Руські князі й бояри зобовязалися служити великому князеві як васали, князь же боронити землю від татар, виходу не почати давати. Литовський уряд тоді ще дотримувався правила: Ми старину не рушимо, а новини не вводимо.
З приєднанням земель Південно-Західної та Західної Русі Литовське князівство стало великою феодальною державою, де більшість становило руське населення. Руські землі з їхньою вищою культурою, правом справляли великий вплив на політичне й суспільне життя Литовської держави. Руська мова була державною, нею писалися офіційні документи.
Отже, в 4060-х роках XIV ст. більшість південно-руських земель підпали під владу Польщі та Литовської держави. Північна Буковина увійшла до складу Молдавського князівства, а Закарпаття було загарбане Угорщиною.