Золотоординське іго на Південно-Західній Русі
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ло, Юрій вів переговори з папою про унію, але намагання Ватікану запровадити укію на Русі успіху не мали. З метою зміцнення свого становища Юрій у 1303 р. добився утворення галицько-волинської митрополії. Люблінську землю втримати не вдалося, і вона знову відійшла до Польщі. Помер Юрій у 1308 р. У Житії першого галицько-волинського митрополита Петра, складеному наприкінці XIV ст., говорилося, що за час княжіння Юрія Львовича була Волинська земля в честі й повазі, повна багатства і слави.
Після смерті Юрія Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів Андрія і Лева, і вони правили спільно. Андрій і Лев налагодили союзні звязки з польським королем Владиславом Локетком і з хрестоносцями, однак їм довелося тривалий час воювати з Литвою та ординцями. Війна з Литвою була невдалою, внаслідок її були втрачені Дорогичинська та Берестейська землі. В одному з військових походів (ймовірно, проти татар) Андрій і Лев загинули в 1323 р. Династія Даниловичів припинилася.
Після недовгого періоду боярського правління землею, ідо супроводжувалося усобицями феодальної верхівки, боярство в 1325 р. запросило на галицько-волинський стіл мазовецького князя Болеслава Тройденовича, одруженого на сестрі Андрія і Лева Юрійовичів Марії. Болеслав прийняв православя та імя Юрія і почав титулуватися князем землі Руської, Галицької і Володимирської. Юрій-Болеслав не став маріонеткою в руках бояр, як вони сподівалися. Він проводив самостійну внутрішню та зовнішню політику, воював з Польщею і водночас намагався налагодити добрі відносини з Ордою та Литовським князівством. Свою дочку він видав заміж за сина Гедиміна Любарта й оголосив його своїм спадкоємцем володарем (після смерті Юрія-Болеслава) у Володимирі, Луцьку й усій Волинській землі. Проте народ був невдоволений протегуванням католикам, яких ІОрій-Болеслав запрошував у Галичину. З цього скористалися бояри, 1 7 квітня 1340 р. князь був отруєний.
Смерть Юрія-Болеслава стала переломним моментом в історії Галицько-Волинської землі; вона відкрила шлях до прямих втручань у справи князівства з боку сусідніх держав.
Політичний лад Галицько-Волинського князівства.
В Галицько-Волинському князівстві державна влада належала великому князю, який спирався на бояр-землевласників та міський патриціат. 1 князь, і феодальна верхівка були повязані спільними класовими інтересами, що згуртовували їх проти селян, дрібних бояр та нижчих верств городян. Разом з тим між князем і боярством точилася постійна боротьба за владу. Князь намагався зосередити в своїх руках усі державні функції й стати самодержцем, бояри обмежити його владу та зробити виконавцем своєї волі.
Галицько-волинські володарі розглядали князівство як свою отчину, а себе як уроджених князів. Нерідко вони титулувалися великими князями. Після коронування Данила в 1253 р. літописець постійно й послідовно називає його королем; титулом короля Русі користувався Юрій Львович. З початку XIV ст. Галицько-Волинські князі починають титулуватися володарями землі божою милістю. Так, Андрій і Лев Юрійовичі називають себе божою милістю князі всієї землі Русі. Для сусідніх монархів назва королівство Русі щодо Галицько-Волинського князівства була загальноприйнятою.
Галицько-волинські князі мали такі ознаки (атрибути) влади: вінець (корону), герб, державну печатку, прапор. Під впливом звязків із західними державами ці ознаки влади набули в Галицько-Волинському князівстві особливого розвитку. З початку XIV ст. гербом Галицько-Волинської держави утверджується зображення золотого лева на синьому шиті. Таке зображення вперше знаходимо на печаті Юрія Львовича, а також на печатці, прикріпленій до грамоти князів Андрія 1 Лева, датованої 1316 р. Лев як державний герб є й на печатці Любарта правителя Волині, який вважав себе спадкоємцем Галицько-Волинського князівства. Прапором-корогвою князівства було сине полотнище із зображенням лева.
Князь здійснював усі функції державної владизаконодавчу, виконавчу, судову, тому літописець називав його самодержцем. Відбувалися також князівські зїзди (снеми), на яких укладалися різні угоди, зокрема договори (ряди) про мир.
Для здійснення внутрішнього управління князівством існувала розгалужена система княжих управителів. Організацію оборони окремої землі було покладено на тисяцького, призначуваного з-поміж вірних бояр. Тисяцькі нерідко командували полками та брали участь у дипломатичних переговорах. Починаючи з XIII ст. чільне місце в державній структурі посідав дворський (палатин), основна діяльність якого була повязана з княжим двором. Він також виконував судові функції від імені князя. Високий суспільний статус мав печатник хранитель державної печаті (ймовірно, він складав і тексти грамот та прикладав до них печаті; грамоти ж писав писець). Печатник нерідко виконував важливі князівські доручення (згадаймо печатника Кирила, який очолював князівське військо під час походу на бояр Пониззя та Перемишльської землі).,Управління князівськими маєтками (доменом) здійснював стольник. Князь призначав з-поміж бояр сідельничого управителя княжим двором й довірену особу володаря.
Вся князівська адміністрація утримувалася за рахунок княжих земельних подарувань.
Галичина і Волинь поділялися на ряд князівств земель, а останні на волості, центрами яких були міста-городи. Управителів волостей призначав князь із числа великих бояр. Так, у 1238