Зовнішня політика США у пост біполярний період
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
? років США здійснювали жорсткий контроль над військовою промисловістю Іраку і разом з тим звинувачували саддамівський режим у порушення директив резолюцій ООН. Наприкінці 1997 року конфлікт між США та Іраком вибухнув з новою силою: причиною слугувала заява С.Хусейна про намір вислати з країни всіх американців - членів експертної групи спеціальної місії ООН з роззброєння. На початку 1998 року всі вони були вислані з Іраку. Воєнне зіткнення тоді вдалося з допомогою ООН попередити, але США знову почали нарощувати свою присутність у Затоці. Звіти аспект орів ООН в квітні 1998 року засвідчили, що Ірак не виконує вимоги ООН, які стосуються знищення хімічної та біологічної зброї. Тому з грудня 1998 року військова авіація США та Великобританії здійснили без санкції РБ ООН операцію Лис в пустелі - масоване бомбардування (було випущено понад 420 крилатих ракет) території Іраку (за даними американців, райони збереження засобів масового ураження). Війна, бомбардування, економічні санкції ООН доконали економіку Іраку: державний борг склав 200 млрд. дол. Так іракська криза знову перемістилася у центр уваги світової спільноти.
29 січня 2002 року президент США Дж.Буш-молодший у посланні до конгресу вперше застосував термін вісь зла, до якої він відніс країни, які, за даними американських розвідувальних структур, займаються виробництвом хімічної зброї, підтримкою тероризму, мають звязки з терористичною організацією Аль-Каїда і шантажують світове співтовариство. 1 червня 2002 року, виступаючи у Військовій академії США у Вест-Пойнті, він сформулював положення про можливість здійснення оборонної інтервенції і попереджувального удару як засобу захисту американських інтересів, тому числі у будь-яких віддалених районах планети. На думку американського президента, при цьому можна застосовувати ядерну зброю, наприклад, для знищення обєктів біологічної зброї на території недружніх країн. Згодом США опублікували список недружніх країн. У переліку були Ірак, Іран, Північна Корея, Судан.
На початку 2002 рок помічник президента з національної безпеки Кондоліза Райс оприлюднила у серії своїх виступів так звану стратегію зміни режимів, яку стали реалізовувати Штати. Суть стратегії полягала у тому, щоб шляхом заходів тиску, включаючи силові, на ту чи іншу країну домагатися усунення від влади її уряду , мотивуючи тим, що його політика представляє собою загрозу міжнародній безпеці.
Нова концепція являла собою переробку концепції гуманітарної інтервенції, яка застосовувалася у 1996-1999 роках в Югославії. Там іноземне силове втручання здійснювалося під приводом захисту прав людини і теоретично було обмежене наявністю або відсутністю гуманітарного приводу для інтервенції. Тепер ж, відповідно до американського тлумачення, приводом для втручання необвязково повинно бути недотримання гуманітарних прав. Достатньо було зробити висновок, що політика тієї чи іншої держави загрожує тому, що у Штатах розуміли під інтересами безпеки.
Спектр приводів для військового втручання виявилися необмеженими, і СИІА претендували на право діяти у питаннях війни та миру самовільно.
Обєктом застосування стратегії зміни режимів став Ірак. Вашингтон звинувачував режим С.Хусейна не у його репресивному характері, а у наявності в Іраку хімічної та біологічної зброї і ракет, здатних його доставляти, а також прагнення іракського керівництва розробити власну ядерну зброю. Іраку також інкримінували звязок з Аль-Каїдою та іншими терористичними організаціями.
Незважаючи на те, що Ірак погодився на співпрацю та прибуття восени 2002 року міжнародних спостерігачів для контролю над його роззброєнням, США вимагали застосування сили проти цієї країни. Позицію США підтримували Великобританія, Іспанія, Болгарія, і Польща. Низка інших країн - Франція. Бельгія, Німеччина - погоджуючись з необхідністю роззброєння під наглядом інспекторів ООН, виступали проти застосування проти нього сили.
З літа 2002 року США почали нову концентрацію військ на Близькому Сході. Йорданія, наприклад, передала Штатам для експлуатації два свої аеропорти.
12 вересня 2002 року Дж.Буш, виступаючи на сесії Генеральної Асамблеї ООН, висунув щодо Іраку умови: ліквідація всіх видів ЗМУ, ракет великої дальності і припинити будь-яку підтримку терористів. Тоді ж президент США висловив бажання співпрацювати в цьому питані з РБ ООН, але не виключав можливості прийняття самостійних рішень щодо початку превентивних дій проти Багдада.
Під час дискусій в РБ ООН (вересень-жовтень 2002 р.) Росія. Франція, Китай виступили проти проведення військової операції проти Іраку без відповідних санкцій Ради Безпеки.
Тим часом 15 жовтня 2002 року в Іраку відбувся референдум, на якому іракці висловилися (брало участь 11,5 млн.осіб і всі вони проголосували так) за продовження терміну правління Саддама Хусейна ще на сім років (він правив з 1979 р.)
11 жовтня 2002 року, тобто ще до прийняття резолюції № 1441 РБ ООН, обидві палати Конгресу США схвалили рішення про надання повноважень президенту країни розпочати війну проти Іраку навіть без резолюції РБ ООН. А у листопаді цього ж року Дж.Буш затвердив загальний план війни проти Іраку.
Наприкінці жовтня 2002 року після 2-тижневих дискусій Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію №1441 про повернення інспекторів ООН до Іраку. Вони отримали право працювати на всій території, на всіх обєктах, включаючи і президентські палаци. За цю резолюцію проголосували всі 15 членів Р?/p>