Зовнішня політика США у пост біполярний період
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
? колоній США. У 1951 році ОАД санкціонувала використання збройних сил за межами Західної півкулі. За цим США підписали низку двосторонніх договорів про військову допомогу. 1950 року під егідою ООН схвалено участь країн регіону у корейській війні (практично участь взала лише Колумбія - силами одного батальйону).
Д. Ейзенхауер (1953-1961) проголосив у регіоні доктрину доброго партнера, але його уряд прямо причетний до усунення законнного уряду Гватемали; до підготовки у квітні 1961 року висадки на Плайя Хірон. Рефреном виступів американських державних і політичних діячів, істориків, соціологів у 1950-х роках були фрази Привид комунізму бродить по Латинській Америці, Революцією пронизана вся атмосфера Латинської Америки.
Як панацею від радикальних процесів в Латинській Америці Дж.Кеннеді (1961-1963) запропонував глобальну доктрину нових рубежів, серцевиною і конкретизацією якої у масштабі Західної півкулі стала сформована у березні 1961 року програма Союз заради прогресу (аналог європейського плану Маршалла для ЛА), яка була схвалена на спеціальній сесії ОАД у серпні 1961 року (після провалу висадки на Плайя Хірон).
Союз заради прогресу передбачав фінансову допомогу США латиноамериканським країнам. Її розмір: по 2 млрд. (1,1 млрд. - урядова допомога; 0,9 млрд. - приватні капіталовкладення і позики міжнародних фінансових установ) щороку упродовж 10 років. Країни регіону зобовязувалися натомість надавати на схвалення ОАД свої плани економічного й соціального розвитку та дотримуватися низки показників: домагатися темпів зростання економіки на 2,5% в рік, здійснити демократичні реформи.
Водночас американська дипломатія часів Дж.Кеннеді застосовувала більш розмаїті та гнучкі методи співпраці, окрім різноманітних програм, пропонувалися нововведення: сепціалізовані організації Корпус миру (організація добровольців, які з власної волі вирушали у відсталі країни, де працювали медиками, вчителями тощо), програма Продовольство для справи миру, Агенство міжнародного розвитку.
Але США залишались вірнми собі і у 1962 році домоглися, що ОАД виключила Кубу зі свого складу. Прикінцево це рішення оформилося 1964 року. Країни ОАД за відповідною резолюцією зобовязувалися перервати будь-які стосунки з фіделістською Кубою. 19 країн ОАД з 20 розірвали дипломатичні відносини з Кубою (окрім Мексики). До речі, Канада також зберегла дипломатичні відносини з цією країною.
Після цього у США багато писали про мирну і регульовану революцію в латиноамериканському регіоні. Щоправда, до мирної і регульованої революції вірогідно відносяться і спроби фізичного усунення Ф.Кастро, щонайменше 8 спроб за участю ЦРУ упродовж 1961-1965 років. Центральне розвідувальне управління причетне також до вбивства у 1970 році чилійського головнокомандувача генерала Рене Шнайдера, який залишився вірним констиуції країни напередодні приходу до влади С.Альєнде. Родичі генерала ще у 2002 році позивалися до Г.Кіссінджера та Р.Хелмса. Але до цих пір тогочасні матеріали залишаються засекреченими.
З початком війни у Вєтнамі США зміцнили свій інтервенціоністський курс в Латинській Америці. Доктрина Джонсона стверджувала право Вашингтона на втручання у внутрішні справи латиноамериканських держав; вона проголошувала недопущення в ЛА другої Куби; підтримку місцевих військових диктатур.
Р.Ніксон успадкував основні напрямки латиноамериканського курсу Л.Джонсона, але назвав свою політику щодо ЛКА політикою рівного партнерства, або політикою непомітної присутності. Реалізацію цієї політики можна проілюструвати такими фактами: у 1972-1974 роках монополії США вклали у ЛА понад 2 млрд. дол., а вивезли звідси близько 13 млрд.дол., тобто на кожен вкладений долар мали чистого прибутку 4-5 дол. Або ж інший аспект політики непомітної присутності та рівного партнерства: діяльність тихих американців з ЦРУ. Існують докази причетності США з допомогою спеціального таємного міжнародного Комітету-40 до скинення чилійського уряду Народної єдності на чолі з С.Альєнде.
Латиноамериканський курс уряду Джеральда Форда (1974-1977) повязують з політикою нового діалогу, розробником якої вважається
Г.Кіссінджер. Суть доктрини Форда полягає у тому, що США за підтримки провідних латиноамериканських країн виступлять проти Куби, якщо вона втручатиметься де-небудь у Західній півкулі.
У 1970-х роках ОАД все більше втрачала репутацію міністерства колоній. Так, на нараді міністрів закордонних справ у Мехіко в 1974 році у підсумковому документі, який отримав назву конференція Тлателолко, є знакова фраза про право кожної держави без іноземного втручання вибирати собі політичну, економічну і соціальну систему і не втручатися у справи інших держав. Так само змінювалося ставлення ОАД і до антикубинських колективних санкцій. На 15-й консультативній нараді в Кіто (1974) члени ОАД (12 держав) висловилися за скасування санкцій проти Куби. До початку 1975 року 9 країн регіону нормалізували дипломатичні відносини з Кубою, а у середині цього ж року на 16-й консультативній нараді міністрів закордонних справ ОАД прийнято рішення про скасування санкцій проти Гавани.
Президенство Джіммі Картера (1977-1981) дозволяє говорити про деякі зовнішньополітичні новації щодо ЛКА: 1. Картер відмовився від традиційного декларування нової континентальної доктрини, щодає підставу трактувати цей факт як о