Зовнішня політика Англії у XVI-18 столітті
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
15301540 pp. іспанці захопили Чилі, Нову Гренаду (Колумбію), Болівію [63, 29].
Острів Еспаньола (Гаїті) став центром іспанської колонізації. Населення Антильських островів проживало в умовах первісного ладу, а тому легко потрапило в повну залежність від іспанців. Однак індіанці не виправдали надій колонізаторів. Не призвичаєні до рабства, не пристосовані до важких умов праці, тубільці швидко виснажувались і помирали від голоду і хвороб. Якщо на початку колонізації місцеве населення усіх Вест-Індських островів складало близько 1 млн. чоловік, то за півсторіччя воно майже все було знищене [66, 22].
Знелюднені території потребували робочих рук. Колонізатори швидко вирішили цю проблему з 1501р. починається масове завезення негрів-рабів з Африки до Америки. 1515р. Іспанія надіслала першу партію чорних рабів безпосередньо з Африки до Америки й одержала звідти першу партію американського цукру, який виготовили раби. Так розпочався процес багатовікового поневолення африканського населення і використання його в якості робочої сили на плантаціях [65, 27].
З усіх завойованих земель до Іспанії надходили дорогоцінні метали, коштовності, цінні породи дерев, тютюн, прянощі. Ці надходження ретельно контролювала королівська влада, спираючись на дворянство, з середовища якого призначалось вище чиновництво колоній віце-королі, губернатори, генерал-капітани. У такий спосіб Іспанія швидко збагатилася й на певний історичний період почала відігравати провідну роль у європейській політиці [40, 28].
Колоніальна система вела до загострення взаємовідносин серед європейських держав. Між ними розпочалася збройна боротьба за колонії та сфери впливу в різних куточках планети. Це спричинило цілу низку європейських воєн, які тривали протягом усього Нового часу: англо-іспанські та іспано-голландські війни другої половини XVII ст., англо-французькі XVIII ст. [42, 86].
Географічні відкриття зумовили так звану революцію цін. Внаслідок того, що із заморських країн надходило багато золота й срібла, а виробництво зростало повільніше, золоті й срібні монети почали дешевшати. Тепер на них можна було купити в кілька разів менше товарів, ніж раніше [63, 30]. Віднині головним мірилом багатства й капіталу стало золото, за яке все можна було купити й продати. Золото посилило економічну міць буржуазії й категорій населення, повязаних із капіталістичним способом виробництва та колоніальною системою. Водночас золото зумовило масове розорення дрібного виробника в місті й селах, який не міг конкурувати з великим промисловим виробництвом [40, 29].
Відкриття нових торговельних шляхів призвело до переміщення центру європейської торгівлі з Середземного моря до північних морів. Відтепер і до прориття Суецького каналу (1869) основна торгівля Європи з країнами Індостану і Китаю велась через Атлантичний океан повз мис Доброї Надії [29, 142].
Місце Італії, найбільш розвиненої торгової країни в Європі, посіли Іспанія й Португалія. Левова частка цінностей, що надходили з колоній, потрапляла до Іспанії та Португалії. Ці країни були відсталими й майже не мали промисловості. Тому золото витрачалося феодалами як плата за товари, які купувалися в інших країнах. Награбовані в колоніях цінності накопичувалися в купців та банкірів більш розвинених країнах Європи. [40, 28].
Особлива роль, яку відіграли морські комунікації у ході Великих географічних відкриттів, остаточно встановила пріоритет морських держав над континентальними. Це підтверджується тезою А.Г.Франка про те, що вісь Центральна Азія Анатолія Північна Індія Палестина та Єгипет перестала відігравати вирішальну роль у світовій системі [75, 9].
Історичний центр Європи із Середземноморя переміщується у північно-західний, атлантичний регіон. Нідерланди, Англія й Північна Франція мали вільний вихід до Атлантики й лежали на шляху між Північною та Південною Європою. Оскільки Франція впродовж XVI ст. вела численні зовнішні та внутрішні війни, то найбільше скористалися наслідками географічних відкриттів Нідерланди та Англія. Розташування Англії та Голландії у центрі світових комунікацій сприяло майбутньому витисненню ними Іспанії та Португалії з панівних позицій у атлантичному просторі, їх успішній колоніальній експансії та взяттю під свій контроль світової торгівлі та комунікацій. Міста Антверпен і Лондон поступово перетворюються на головні центри світової торгівлі [49, 46].
Відкриття нових світових торговельних шляхів зробило надзвичайно вигідним географічне положення Англії (велике значення при цьому мав стратегічний контроль, який вона здійснювала над Ла-Маншем). До кінця XIV ст. Англія була переважно сільськогосподарською країною, зосередженою на своїх внутрішніх територіях і не спокушеною морем. З розвитком океанських шляхів Англія, завдяки своєму острівному положенню, володіючи звивистою береговою лінією і достатньою кількістю портів, мала всі можливості, щоб зайняти провідне торгівельне значення [27, 132].
Таким чином, Великі географічні відкриття дали європейцям можливість освоїти значні економічно-географічні простори, нагромадити первісний капітал для індустріалізації, втягнути нові регіони в більш прискорений соціально-економічний розвиток й європейську цивілізацію. Незважаючи на те, що геополітичну революцію здійснювали Іспанія, Німеччина та Португалія, її результати виявилися корисними насамперед для атлантичних держав Північного Заходу. Зміна напрямків торговельних шляхів породила суперництво між цими націями в прагненні ?/p>