Зовнішня політика Англії у XVI-18 столітті
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
?ояснюються, з одного боку, прагненням кожної із конкуруючих європейських держав монополізувати в своїх руках пограбування країн Азії, Америки і Африки, з іншого тим винятковим значенням, яким у мануфактурний період капіталізму характеризувалися зовнішні, в першу чергу монополізовані колоніальні ринки, зазвичай закриті для іноземної конкуренції [9, 506].
Виняткова вигідність торгівлі з колоніальними країнами полягала в тому, що вона завжди була нееквівалентною. Колонізатори нерідко придбавали продукти колоніальних країн задарма, шляхом відкритого насильства і грабежу. В індіанців Північної Америки вони в обмін на спиртні напої отримували дорогоцінні хутра, а в Африці слонову кістку і рабів. В країнах Далекого Сходу ціна золота була значно нижчою по відношенню до срібла, ніж в Європі, і вивезення золота з Китаю, Японії і країн Південних морів приносило додаткові прибутки європейським купцям [9, 505].
Англійці та французи прагнули створити закриті, антагоністичні та взаємовиключні торгові системи, кожна з яких, на їхню думку, могла розквітати найпишніше лише на руїнах іншої [27,134]. З точки зору французького міністра Ж.-Б.Кольбера, Франція могла зростати у величі й статках, знищуючи добробут своїх ворогів. У досить різкій формі Кольбер висловив точку зору, яку в другій половині XVII століття поділяли як державні діячі, так і комерсанти: що торгівля є однією з форм війни. Перефразуючи можна сказати, що війна сприяла розвитку комерції іншими засобами. У другій половині XVII століття цій доктрині судилося стати загальноприйнятою в усій Європі [30, 47].
Найбільш рішуче цих поглядів дотримувалися в Англії, особливо на початку XVIII століття, коли вона перетворилась на провідну комерційну силу Європи. Один з англійських комерсантів заявляв: Наша комерція краще процвітатиме за умов рішучої і добре організованої війни флотів, ніж за умов будь-якого миру, який забезпечує відкриті стосунки між націями [30, 48]. Інший автор тих часів переконував уряд, що треба настільки виснажити комерцію і флот постійного ворога, щоб у майбутньому вони не змогли успішно змагатися з нами й торгівлі [41,77]. Якщо Кольбер вважав комерцію інструментом державної влади, то англійські купці необхідним засобом для розвитку їхньої комерції вважали власне владу, особливо її військово-морські сили.
Англійські купці були переконані, що торгівля породжувала багатство; якщо уряд міг прибрати його до рук, воно перетворювалося у відповідно оснащені і керовані флоти та армії, які у свою чергу, посилювали владу держави. Англійський письменник Чарльз Давенан у кінці XVII століття відзначав: Сьогодні все мистецтво війни зведено до грошей: і нині той принц найвірогідніше матиме успіх та перемоги, хто наділений вмінням знаходиш гроші, щоб годувати, одягати армію та платити їй, хоч вона й не буде найхоробрішою [30, 48]. Протягом XVII століття збільшення військово-морських сил Англії вимагало мобілізації всіх наявних ресурсів, особливо фінансових. Тому від Державного банку та казни успіх Англії у торгівельних війнах залежав не менше, ніж від генералітету головнокомандуючого графа Мальборо та професіоналізму сухопутних та морських збройних сил [26,184].
Складна комбінація гарячого релігійного ентузіазму, непереборного тяжіння до грабіжництва і щирого бажання чесно та вигідно торгувати, які протягом двох століть надихали на експансію європейців, розпалюючи їхню ворожнечу на морях і океанах, у XVII ст. поступово спростилася. Тепер це був звичайнісінький прямий збройним конфлікт між кількома державами Голландією, Англією та в першу чергу Францією. Торгівля визнавалася державною справою, оскільки зростали не тільки індивідуальні капітали окремих комерсантів, але й багатство та могутність країни загалом. За будь-яких умов нація здатна, писав англієць у часи прийняття першого Договору про мореплавство в 1651р., здобути і збільшити величезну торгову мережу та флот, що дасть їй змогу утримувати незалежність на морях, і, врешті-решт, досягти нечуваного панування у світі [30, 48].
Але найяскравіший приклад того, як держава залучала приватну ініціативу, щоб збагатити скарбницю і збільшите свій воєнний потенціал чартерні компанії. Різноманітні англійські компанії, засновані на початку XVII століття мали майже необмежену владу, могли самостійно торгувати з іноземними партнерами, вести війни та укладати мир, формувати гарнізони, продавати зброю, створювати власні армії та флоти. Якщо англійські компанії були переважно товариствами з метою нагромадження приватного капіталу, з якого держава в той чи інший спосіб могла отримувати свою частку, то кожен крок французьких компаній прискіпливо контролювався; вони були конкретними агентами і знаряддям у руках свого уряду. Мабуть саме тому, що вони виявилися слухняними інструментами держави, скрупульозно контролювалися з центру, їм не вдалося досягти такого процвітання й успіху, як англійським конкурентам [24, 435].
Отже, англійська держава, по суті, була політичною коаліцією між централізованою виконавчою владою і класом торговців, в інтересах якого уряд, на практиці реалізовуючи ідеї меркантилізму, поряд з такою традиційною формою зовнішньої політики, як територіальні захоплення, здійснював низку протекціоністських заходів, спрямованих на розширення зовнішньої торгівлі і піднесення мореплавства. Меркантилізм неминуче вів до війн і насильницького захоплення торгівельних переваг. У цій боротьбі торгівельні супротивники вдавались до зброї, щоб змусити