Зовнішня політика Англії у XVI-18 столітті
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
та підтримувала гугенотів у Франції, допомагала повсталим Нідерландам. В свою чергу Іспанія надавала допомогу ірландським католикам в їхній боротьбі проти англійського панування в Ірландії, відправляючи туди своїх агентів, головним чином єзуїтів, і готуючи вторгнення на її територію. У самій Англії іспанські агенти організовували ряд католицьких змов проти Єлизавети, в центрі яких стояла колишня шотландська королева Марія Стюарт [5, 336].
Протягом кількох років Іспанія готувалася до нападу на Англію. Оточення Філіпа ІІ закликало його роздавити гніздо єретиків. Страта Марії Стюарт стала зручним приводом для інтервенції [38, 272]. Іспанські сили вторгнення до кінця 1587р. були готові виступити в похід, але несподівана контратака англійської ескадри під командування Ф.Дрейка зірвала плани Філіпа ІІ. Англійський адмірал здійснив сміливий напад на найважливіший іспанський порт Кадіс, де були зосереджені головні сили іспанського флоту Непереможної Армади. Англійцям вдалося знищити більше 30 із 60 іспанських кораблів. Напад зробив неможливим вихід Непереможної Армади в море: Філіп ІІ був змушений відкласти заплановане вторгнення в Англію на один рік [41, 60].
Тим не менше 20 травня 1588р. Непереможна Армада залишила Лісабонський порт і вийшла у відкрите море, тримаючи курс до берегів Англії. Іспанці мали у своєму розпорядженні 175 воєнних і 57 транспортних кораблів, на борту яких знаходилось 8 тис. матросів, 2 тис.і невільників-гребців, 19 тис. солдат, тисяча офіцерів. На чолі Армади стояла людина, незнайома з морською справою, однак знатного роду герцог Медина Сидонья [19, 147].
Війна з Іспанією в Англії набула значення боротьби за національну самостійність країни. Для відсічі десанту і захисту Лондона були створені сухопутна армія і флот [5, 337]. Англійський флот, який складався із невеликого ядра королівських кораблів і більшої частини приватних купецьких і піратських суден з різних міст Англії, нараховував близько 197 бойових і транспортних кораблів, здебільшого невеликих за розмірами. Вони, однак, відрізнялися маневреністю і були краще озброєні артилерією [38, 272]. Англійськими морськими силами командували не бездарні вельможі, а досвідчені капітани, в тому числі Ф.Дрейк, Д. Хоукінс. Головне керівництво англійським флотом взяв на себе Чарльз Говард [19, 147].
26 липня 1599 року армада вийшла із Ла-Коруньї і через кілька днів досягла англійських вод у Плімута, звідси вона попрямувала в Дюнкерк. Іспанці розраховували не на морську битву, а на висадку багато чисельного флоту, тактика ж англійців полягала у постійних нальотах на Армаду, поки вона рухалась протоками, що відділяли Англію від континенту [5, 338]. Протягом двох тижнів більш легкі і маневрені англійські судна під командуванням Френсіса Дрейка, використовуючи свою перевагу в артилерії, атакували іспанців. За висловом Залізного пірата англійці виривали із хвоста іспанського птаха одне перо за іншим. У цей час основна частина англійського флоту на чолі з Чарльзом Говардом прикривала підхід до Дувра місця можливої висадки ворога [38, 273].
Після кількох сутичок виснажена Армада, не зумівши дійти до Дюнкерка за поповненням, пристала до французького берега в Кале, очікуючи десантний загін з Фландрії. Але англійці не вагалися, застосувавши воєнну хитрість. Як тільки піднявся вітер, англійці, начинивши кілька своїх човнів-брандерів вибухівкою, і проникнувши у французьку бухту, підпалили їх і пустили на ворожу ескадру. Армада розсіялася, кораблі втратили звязок один з одним. Скориставшись цим, англійці розпочали битву. Іспанці зазнали повної поразки і великих втрат [19, 148]. Так і не дочекавшись підкріплення, залишки Непереможної Армади розпочали відступ. Але сильний південний вітер не дозволив їм здійснити плавання через Ла-Манш. Буря розкидала кораблі Армади поблизу берегів Шотландії і завершила її розгром [5, 338].
Таким чином, причиною багатолітнього суперництва Англією з Іспанією була англійська торгівельно-колоніальна експансія, якій було тісно в умовах іспанської монополії. Згодом конфлікт набув характеру глобального протистояння, в якому посилився конфесійний акцент. Англія не мала змоги протистояти іспанцям у відкритій війні, тому піддані Єлизавети І проводили своєрідну партизанську морську війну проти Іспанії. Англійські пірати під захистом корони систематично перехоплювали іспанські судна, що йшли з Америки, й здійснювали напади на іспанські колонії. Перемога над Непереможною Армадою знаменувала собою утвердження Англії в ролі нової морської держави. Англія не тільки довела своє право бути володаркою морів, але і відстояла свою національну незалежність і протестантську віру.
2.3 Посилення Англії як морської держави після перемоги над Іспанією
Після подій 1588р. значно посилились міжнародні позиції Англії, для якої відкрились шляхи до морської гегемонії. Англійці звільнились від іспанського іга на морях з ідеєю потіснити колишніх конкурентів, головним чином, в Індії і в Новому Світі. Загибель Непереможної Армади дозволила англійським корсарам і мореплавцям, лондонському, плімутському і взагалі всьому приморському англійському купецтву, яке фінансувало їхні експедиції, відійти від стратегії оборони і подумати про прямі напади на іспанські воєнні порти. Відтепер доцільним було не тільки організовувати напади на іспанські галеони, але і здійснювати далекі розвідки в заокеанські іспанські і португальські володіння з метою завести