Значення Кримського ханства в історії України
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?ідтак степовики намагалися захопити якнайбільше територій для пасовищ, а також воєнну здобич, передусім, полонених, яких можна було вигідно продати на зовнішніх ринках (т.з. ясир), та встановити контроль над торгівельними шляхами. Крім того, Гіреї вважали себе законними спадкоємцями золотоординських правителів, а отже, і територій, які охоплювала ця колись могутня країна.
Таким чином, економічні фактори, примножені зазіханнями Гіреїв на золотоординський спадок, і зумовили ту політичну лінію, яку вело Кримське ханство з останньої третини ХV ст., боротьба з Великою Ордою, захоплення українського степу і лісостепу та встановлення контролю над стратегічно важливими торговими шляхами, що йшли через Україну. Такі плани могли бути здійснені тільки через конфронтацію з ВКЛ. При цьому ситуація для цієї країни ускладнювалася тим фактором, що столиця ВКЛ Вільно була розташована далеко на півночі, а це унеможливлювало повноцінний контроль над ситуацією на півдні з боку уряду. Тому великий дипломатичний і воєнний тягар був покладений урядом саме на українське населення і місцеву адміністрацію відповідно.
Населення України обслуговувало два великі дипломатичні шляхи на Крим - з Вільно через Київ і Черкаси та з Кракова через Луцьк, Житомир і Черкаси. Населення прилеглих міст і сіл забезпечувало послів і гінців, як кримських, так і литовських, засобами пересування, харчовими припасами і житлом (т.з. стації). Воєннозобовязані стани України мусили охороняти посольські валки, а то й супроводжувати литовсько-руських послів до Криму та перебувати там з ними, що могло тривати 2-3 роки.
За давньою традицією адміністрація Київського воєводства мала право вступати в обмежені певними функціями дипломатичні зносини з ханствами Східної Європи, що, в свою чергу, зумовило існування у Києві регіонального дипломатичного центру з власним штатом перекладачів, писарів, гінців тощо. Великокнязівські намісники, як правило, призначалися в регіональні центри України з числа місцевої шляхти, що добре розумілася на місцевій специфіці і була зацікавлена в якнайкращому оберіганні своїх володінь, прав і пільг.
У звязку з систематичними нападами кримських чамбулів, для урядів ВКЛ і Корони Польської особливого значення набувало питання про забезпечення південного прикордоння достатньою воєнною силою. Тому реалії часу катастрофічний стан, в якому опинилося ВКЛ в останній третині ХV на початку ХVІ ст. внаслідок cкоординованого наступу Московського великого князівства і Кримського ханства, дедалі нагальніше вимагали урегулювання земської служби спеціальними загальнодержавними законами, які були видані у 1502 і 1529 рр.
1.4 Відносини Великого князівства литовського з Кримським ханством, та плани сторін щодо України
У 1502 р. припинила своє існування Велика Орда. Внаслідок цього відбувся перерозподіл сил у Східній Європі, головним наслідком якого стало політичне і військове домінування блоку Крим - Москва, що займав відверту антилитовську позицію. Ситуація ускладнювалося для ВКЛ тим, що перед Кримом відкрився шлях до підпорядкування колишніх володінь Золотої Орди, серед яких Київщині кримські хани надавали особливе значення. Хоча у 1482 р. Менглі-Гірей І захопив і спалив Київ, утримати місто і встановити контроль над Середньою Наддніпрянщиною не зміг.
Відбудований Київ продовжував відігравати велику роль у транзитній торгівлі між Сходом і Заходом. Крім того, Київ залишався релігійним центром Литовської Русі і головним містом українських земель. Захоплення його давало кримським правителям право розглядати Україну як землю, що належить їм по праву з часів золотоординських ханів. Тому наприкінці ХV у першій третині XVI ст. серед владної еліти Криму не раз виникали плани по оволоднню Києвом. Не останню роль у підсиленні антиягеллоновської позиції правителів Кримського ханства відігравала Османська імперія.
Аби розірвати небезпечний московсько-кримський союз, віленський двір змушений був вдатися до низки політичних заходів, в першу чергу дипломатичного характеру. Під тиском несприятливих обставин він пішов на поступки ханському Кримові й дав згоду на регулярну сплату йому певної суми золотих в обмін на союзні відносини і спільні воєнні дії проти Московської держави. Проте досягнута 1507 р. литовсько-кримська угода про “братство і приязнь” залишилася нереалізованою Кримське ханство продовжувало здійснювати напади на українські землі і дотримувалося нейтралітету щодо Московського великого князівства [1, 207].
Тільки у 1513 р., під впливом поразки кримських військ під Вишівцем, Менглі-Гірей І припинив напади на території ВКЛ і Королівства Польського і погодився віддати у заручники свого онука. Попри це ситуація на кордоні залишалася тривожною, оскільки невеличкі і часто неконтрольовані ханським урядом татарські загони продовжували загрожувати українським землям. Відносний спокій на південних кордонах дав можливість Вільно зосередити більшість військ на сході і завдати під Оршею нищівної поразки московським військам, які, захопивши Смоленськ, розпочали наступ на внутрішні райони ВКЛ. У 1513-1515 рр. Литовсько-Руська і Кримська держави навіть організували два спільні походи своїх військ на володіння Великого князівства Московського.
На початку 1523 р. Перекопська орда під стінами Астрахані зазнала катастрофічної поразки. Загинули хан Мухаммед-Гірей I та його найближче оточення. До того ж чамбули ногайців і заволзців спустошили кримські територ