ЗахiдноСФвропейський Ренесанс
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Реферат по фiлософiСЧ:
ЗахiдноСФвропейський Ренессанс
Змiст
Вступ
1. ЗахiдноСФвропейський Ренесанс
2. Гуманiстичний характер фiлософiСЧ епохи Вiдродження, РеформацiСЧ
3. Просвiтництво i тАЮбароковатАЭ фiлософiя
4. Проблеми вiдмiнностi тАЮкосмологiчноготАЭ та тАЮмистецькоготАЭ перiодiв фiлософiСЧ Вiдродження
Висновки
Лiтература
Вступ
Десять середньовiчних столiть перетворили християнську iдею з прогресивноСЧ на таку, що потребувала певних змiн або якоСЧсь корекцiСЧ. Постiйно знаходитися у страху божому, напевно, не властиво людськiй iстотi, тому не дивно, що наприкiнцi XIV столiття виникли першi публiчнi спроби висунення альтернативних варiантiв спiвiснування Бога i Людини. тАЮБог не суворий суддя, а скорiше милосердий та гуманний опiкунтАЭ така теза прийшлася до вподоби багатьом пригнiченим церквою людям в епоху, яку ми зараз називаСФмо епохою Вiдродження.
Не просто змiнювалася свiдомiсть суспiльства з тАЮсхоластичноСЧтАЭ на тАЮгуманнутАЭ. Як свiдчить iсторiя фiлософськоСЧ думки, були в той час i смiливi злети думки поодиноких мислителiв, митцiв, науковцiв, а були i навпаки перемоги сил, що вiдстоювали релiгiйнi догмати схоластiв. Рiзнi думки iснували у суспiльствi того часу, схоластичнi iдеСЧ чудернацьке поСФднувалися з новiтнiми поглядами, але загальне спрямування суспiльноСЧ думки йшло в бiк вiдродження вiри в Людину, СЧСЧ красоту, мiць та особливе призначення в життi.
В рiзних краСЧнах ЗахiдноСЧ та ЦентральноСЧ РДвропи тенденцiя становлення новоСЧ концепцiСЧ буття Людини вплинула на подальший розвиток культури, полiтики, науки та створила умови для виникнення реформаторських та просвiтницьких iдей.
1. ЗахiдноСФвропейський Ренесанс
Ренесанс (франц. Renaissance, iтал. Rinascimento) в iсторiСЧ культури ЗахiдноСЧ i ЦентральноСЧ РДвропи це епоха, що СФ перехiдною вiд середньовiчноСЧ культури до культури нового часу. Приблизними хронологiчними межами зародження та iснування цiСФСЧ епохи СФ перiод з XIV по XVI столiття.
Ренесанс (Вiдродження) явище в основному культурноСЧ сфери, але як i будь-який елемент духовноСЧ та iншоСЧ дiяльностi людини, воно повязане з розвитком та становленням iдей вiдповiдноСЧ епохи, СФ СЧСЧ продуктом. На мою думку, можна сказати, що Ренесанс як явище духовного життя середньовiчного суспiльства став своСФрiдною формою протесту на аскетичнi вимоги християнськоСЧ церквi, якi, можна сказати, на момент XIV набули критичного значення.
Стверджуючи новий свiтогляд, гуманiсти бачили джерело для пiдтримки своСЧх свiтоглядних концепцiй в духовнiй спадщинi античноСЧ культури. Вони багато зробили для СЧСЧ вiдновлення та розповсюдження, ретельно збираючи та вивчаючи античнi рукописи, памятки мистецтва. В XV столiттi завдяки вченим, що емiгрували з ВiзантiСЧ до РЖталiСЧ, були вперше переведенi майже всi давньогрецькi поети (серед них i Гомер) i фiлософи (в тому числi бiльшiсть дiалогiв Платона).
Культура Вiдродження не була простим поверненням до античностi. РЖдеСЧ давньоСЧ епохи розвивалися та iнтерпретувалися по-новому, виходячи з особливостей пiсля античного розвитку та проникнення в усi сфери людського життя iдей християнства. Можна припустити, що Вiдродження це перiод спроби людей пристосувати духовну спадщину давнiх часiв до вимог та умов християнськоСЧ вiри середнiх столiть.
На сьогоднiшнiй день iснуСФ наступна перiодизацiя епохи Ренесансу:
Проторенесанс XIРЖРЖ- XIVст.;
Раннiй Ренесанс (в iталiйськiй лiтературi з XIVст., в образотворчому мистецтвi з XVст.);
Високий Ренесанс кiнець XV- перша чверть XVI ст.;
Пiзнiй Ренесанс XVI ст.
Деякi iншi дослiдники продовжують перiод Вiдродження впритул аж до XVРЖРЖ ст., враховуючи особливостi розвитку кожноСЧ краСЧни та СЧСЧ культури, а також наслiдки дiй, якi здiйснили гуманiстичнi iдеСЧ на соцiокультурну сферу .
Стосовно iнших краСЧн ЗахiдноСЧ та ЦентральноСЧ РДвропи хронологiчнi рамки змiщуються в дещо пiзнiй бiк, враховуючи час, який був потрiбний для подолання просторових, мовних, iдеологiчних та iнших барСФрiв.
Класичнi iдеали людини середньовiччя аскета-ченця чи рицаря-воСЧна заступаСФ новий iдеал яскравоСЧ, сильноСЧ особистостi, котра прагнучи досягти щастя на землi, розвиваСФ й утверджуСФ творчi здiбностi своСФСЧ активноСЧ натури. Цi риси були притаманнi гуманiстам як представникам нового типу людей. Серед них були люди рiзних професiй i положення в суспiльствi, але СЧх обСФднуСФ одне вiра, що людина призначена для щастя на землi.
Початок гуманiстичного руху i Ренесансу повязаний з творчiстю флорентiйського поета i мислителя Данте АлiгСФрi (1265-1321). Його твори тАЮБожественна комедiятАЭ i тАЮТрактаттАЭ стали викликом iснуючому релiгiйному догматизму.
Видатним поетом РЖталiСЧ, тАЮбатьком гуманiзмутАЭ епохи Вiдродження вважаСФться Франческо Петрарка (1304-1374). У полемiчному трактатi тАЮПро власне незнання та незнання iншихтАЭ Петрарка полемiзуСФ з фiлософами-схоластами та доводить прiоритет гуманiстичних поглядiв.
В iнших краСЧнах ЗахiдноСЧ РДвропи гуманiзм започаткували: Еразм Роттердамський (1469-1536) голландський мислитель, письменник, фiлолог, фiлософ i богослов; Мiшель Монтень (1533-1592) французький фiлософ.
Яскравим представником наступного етапу розвитку Ренесанса в РЖталiСЧ став Джованi Пiко делла Мiрандола (1463-1494). Вiн пiдготував для диспуту з схоластами трактат тАЮПромова про гiднiсть людинитАЭ. Плiдно працювали в епоху Високого Ренесансу: