ЗахiдноСФвропейський Ренесанс
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?зму пiсля Ф.Бекона розвинув Т.Гоббс (1588-1679) у творах тАЮФiлософськi елементи вчення про громадянинатАЭ i тАЮЛевiафантАЭ. Людину Гоббс розглядав як частину природи. Вона СФ не просто природним тiлом, а й iстотою моральною, духовною. Однак учений заперечував iснування душi людини як особливоСЧ субстанцiСЧ. РЗСЧ життя вiн також зводив до механiчноСЧ форми руху, а дiяльнiсть розуму до законiв математики. Специфiчнiсть людини, на його думку, полягаСФ у СЧСЧ здатностi створювати штучнi тiла, але за зразком природних.
Визначним фiлософом, математиком, фiзиком, фiзiологом XVРЖРЖ ст. Був Рене Декарт (1596-1650). Його фiлософськi погляди викладенi у працях тАЮПочатки фiлософiСЧтАЭ, тАЮРоздуми про першу фiлософiютАЭ, тАЮРоздуми про методтАЭ. Декарт визначив мiiе людинi в своСФСЧ системi механiчних та iнших фiзичних законiв. Людина, за розумiнням Декарта, складаСФться з двох субстанцiй: тiлесного механiзму i мислячоСЧ душi, якi зСФднав мiж собою Бог, вiдрiзнивши тим самим людину вiд тварини.
Послiдовником i критиком вчення Декарта був Бенедикт Спiноза (1632-1677). В центi його уваги знаходиться питання свободи. Вiн розрiзняСФ свободу Бога i людини. Бог вiльний, бо все, що вiн робить, виходить зi своСФСЧ власноСЧ необхiдностi. У природi (до неСЧ Спiноза вiдносить i людину) пануСФ детермiнiзм, тобто необхiднiсть. Однак людина особливий модус, котрому окрiм протяжностi характерне мислення, тобто розум. Свобода людини полягаСФ в СФдностi розуму i волi, тому реальна свобода визначаСФться рiвнем розумового пiзнання.
Класичним фiлософом французького Просвiтництва був Франсуа Марi Аруе Вольтер (1694-1778). Боротьба проти церкви, релiгiйноСЧ нетерпимостi й фанатизму пронизуСФ всю фiлософську дiяльнiсть Вольтера. Вольтер обТСрунтував iдею рiвностi людей, i цю рiвнiсть розумiв як рiвнiсть полiтичну, рiвнiсть перед законом i правом. Соцiальну та майнову нерiвнiсть вiн розглядав як умову суспiльноСЧ рiвноваги i нормального розвитку суспiльства.
Фiлософськi погляди мислителiв Просвiтництва спричинили значний вплив на розвиток культури тiСФСЧ епохи, сприявши зародженню та розвитку цiлого ряду культурних течiй i стилiв, серед яких одним з найвiдомiших був стиль бароко. Бароко це своСФрiдне втiлення iдей людськоСЧ неповторностi, краси СЧСЧ тiла i почуттiв, якi проповiдували гуманiсти i просвiтники того часу, що прийшов на змiну Середньовiччя. У пошуках iдеалу людини, яка б вiдповiдала новим реалiям епохи, вiдбуваСФться активне звернення до таких понять, як духовна природа, довершенiсть, краса.
Бароко (вiд iтал. Baroссо букв. дивний, причудливий) характеризуСФться як драматичний, контрастний, психологiчно-гострий стиль у мистецтвi. Вiн вiдображаСФ протирiччя, якi мали мiiе у боротьбi новоСЧ культури з догматами церкви. Разом з тим йому притаманнi величнiсть, пишнiсть, динамiчнiсть образiв, поСФднання реальностi та iлюзiСЧ. Бароко продукт свого часу, який прагнув вiдiрватися вiд схоластичних iдей, але при цьому залишався достатньо вiрним класичним уявленням про Бога, свiт i людину.
Принципи тАЮбарочноСЧтАЭ фiлософiй в першу чергу вiдобразилися у лiтературi. Найбiльш вiдомими СФ твори П.Кальдерона (РЖспанiя), Т.Тассо (РЖталiя), А. дОбiньСФ (Францiя). Характернi приклади втiлення такоСЧ фiлософiСЧ реалiзуються i в iнших сферах образотворчого мистецтва та дiяльностi людей архiтектурi, скульптурi, живопису, театрi, музицi.
Культура Нового часу як i Вiдродження вiдобразила тi суперечливi процеси, що вiдбувалися у суспiльнiй думцi тих часiв при переходi до новоСЧ парадигми пояснення людини як явища оточуючого свiту.
4. Проблеми вiдмiнностi тАЮкосмологiчноготАЭ та тАЮмистецькоготАЭ перiодiв фiлософiСЧ Вiдродження
тАЮКосмологiчнийтАЭ перiод Вiдродження повязаний зi змiною уявлень людей про утворення та принципи влаштування Всесвiту. Людей не влаштовувало спрощене подiлення середньовiчних схоластiв всього буття на тАЮцейтАЭ та тАЮтойтАЭ свiт, на тАЮнеботАЭ i тАЮземлютАЭ, на тАЮрайтАЭ i тАЮпеклотАЭ.
Першими, хто вирiшив вiдiйти вiд цiСФСЧ концепцiСЧ та запропонувати свою модель свiту, стали науковi дiячi Вiдродження Н.Копернiк, Джордано Бруно, Галiлео Галiлей. РЗхнi погляди стали викликом середньовiчноСЧ машинi пригнiчення людей, яка сторiччями примусово тримала людей в певному свiтоглядному уявленнi. Основою СЧх поглядiв стало прагнення поставити людину у центр Всесвiту, що зробило б СЧСЧ рiвноСЧ до Бога.
Розвиваючи цю тезу, вони критично вiднеслися до уявлення людей про тАЮiншiтАЭ свiти та розробили власнi теорiСЧ улаштування свiтiв.
Микола Копернiк (1473-1543) створив гелiоцентричну систему, що заперечувала систему християнських поглядiв на свiт, змiцнювала думку i переконанiсть про обмеженi властивостi людського розуму в пiзнаннi iстини. Однак теорiя Копернiка все ж таки роздiляла пануючу в той час думку про конечнiсть свiту творiння i передбачала наявнiсть центру Всесвiту.
Помилковi твердження Копернiка виправив iталiйський мислитель Джордано Бруно (1548-1600). Гелiоцентрична система стала основою його космологiчних теорiй. Вiн заперечуСФ iснування центру Всесвiту, обТСрунтовуСФ положення про незмiннiсть свiтiв i безкiнечнiсть Всесвiту, його динамiчнiсть i вiчнiсть Щодо людини Д. Бруно виходить з положення про те, що людина це невiдСФмна частина природи мiкрокосм. Людина вiдображаСФ макрокосм за допомогою органiв почуття, розуму, iнтелекту.
Галiлео Галiлей (1546-1642) експериментальним шляхом (спостереження через телескоп) довiв iстиннiсть гелiоцентричноСЧ теорiСЧ Копернiка. Його вiдкриття зоряного складу Чумацького Шляху було