ЗахiдноСФвропейський Ренесанс
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Леонардо да Вiнчi (1452-1519) мислитель, митець, науковець; Мiкеланджело Буанароттi (1475-1564) скульптор, живописець, архiтектор, поет; Микола Копернiк (1473-1543) творець гелiоцентричноСЧ системи свiту, Джордано Бруно (1548-1600) який не злякався рiшуче виступити проти церкви; Галiлео Галiлей (1546-1642) засновник експериментально-математичного методу дослiдження природи; Нiкколо Макiавелi (1469-1527) державний дiяч, iсторик, вiйськовий теоретик, поет.
Для Пiзнього Ренесансу знов ж такi характерна дiяльнiсть Мiкеланджело Буанароттi, а також Томазо Кампанелли (1568-1639) iталiйського фiлософа, поета, полiтичного дiяча, творця першоСЧ комунiстичноСЧ утопiСЧ (тАЮМiсто СонцятАЭ) суспiльства, в якому всiм СЧСЧ членам буде однаково добре i щасливо житися. В iнших краСЧнах плiдно працювали: Гуго Гроцiй 1582-1645, (Голандiя); Жан Боден 1530-1596, (Францiя), Томас Мор 1478-1535, (Англiя).
Таким чином, цi, а також багато iнших культурних, суспiльних та полiтичних дiячiв-гуманiстiв, кожен по-своСФму рiшали одну проблему проблему прiоритету людини в часи СЧСЧ земного iснування. Вони доводили, що людина завжди маСФ право на щастя, на гiднi умови життя. Така постановка питання пiсля довгих столiть середньовiкового церковного гнiту, була новою та вселяла в людей новi сподiвання, вiру в майбутнСФ та оптимiзм.
2. Гуманiстичний характер фiлософiСЧ епохи Вiдродження, РеформацiСЧ
Гуманiзм (вiд лат. Humanus людський, людяний) виникаСФ як свiтське вiльнодумство епохи Вiдродження. Основною проблемою епохи Вiдродження СФ проблема вiдношення людини до людини та СЧСЧ дiяльностi. Людина Ренесансу це, насамперед, унiкальна iндивiдуальнiсть, котрiй властивi гордiсть i самоствердження, усвiдомлення власноСЧ сили i таланту, рiзнобiчнi знання. Саме епоха Вiдродження дала свiтовi чимало видатних iндивiдуальностей, якi вирiзнялися енциклопедичними знаннями, цiлеспрямованiстю.
Яскравою рисою фiлософiСЧ Вiдродження був антропоцентризм. Людина традицiйно була важливим обСФктом фiлософського аналiзу й неодноразово в iсторiСЧ фiлософiСЧ ставала центральною ланкою в системi звязкiв унiверсаму. Гуманiстична фiлософiя Вiдродження цiкавиться передусiм земним призначенням людини.
Гуманiзм як iдеологiя Вiдродження вiдiграв головну роль в оновленнi загальноСЧ культури епохи. Перш за все, вiн сформував нове ставлення до людськоСЧ особистостi, визнав iндивiдуальнiсть однiСФю з найцiннiших людських якостей. Гуманiстичнiй iдеологiСЧ також притаманне нове розумiння природи. тАЮРеабiлiтацiятАЭ природи означала пiдхiд до неСЧ як до обСФкта наукового дослiдження й початок розвитку нового природознавства на основi новоСЧ методологiСЧ. Гуманiстична культура змiнила ставлення до науковоСЧ традицiСЧ, до способу отримання й трактування знань про свiт, сам характер науковоСЧ iнформацiСЧ. Гуманiстична педагогiка сприяла формуванню нового типу людськоСЧ особистостi багатосторонньоСЧ, вiльноСЧ, незалежноСЧ вiд догм i традицiй, iз розвиненим почуттям власноСЧ гiдностi у стосунках iз сучасниками й попередниками в iсторiСЧ.
Значнi змiни вiдбулися в ставленнi людини до релiгiСЧ. Ренесансно-гуманiстичнi iдеСЧ викликали iстотнi деформацiйнi процеси у римсько-католицькоСЧ церквi, призвели до СЧСЧ реформи, або так званоСЧ РеформацiСЧ (вiд лат. Reformart перетворювати, виправляти). Реформацiя стала мiжнародним рухом, який досяг апогею в багатьох СФвропейських краСЧнах в XVI ст. У багатьох СФвропейських краСЧнах був здiйснений перехiд до протестантськоСЧ вiри (Англiя, Швецiя, Шотландiя, Данiя, Норвегiя, Нiдерланди, Фiнляндiя, Швейцарiя, Чехiя, Угорщина, частково Нiмеччина). Реформацiя демократизувала церкву, поставивши внутрiшню особисту вiру вище вiд зовнiшнiх проявiв релiгiйностi. У деяких краСЧнах церква потрапила в залежнiсть держави, що в свою чергу полегшило розвиток науки i свiтськоСЧ культури.
Видатним представником реформаторського руху був Мартiн Лютер (1483-1546). Вiн виступив проти церкви як СФдиного посередника мiж Богом i людиною, пiддав критицi офiцiйну католицьку доктрину.
Нове пiднесення РеформацiСЧ повязане з дiяльнiсть французького теолога Жана Кальвiна (1509-1564). Його вчення викладаСФться у трактатi тАЮНастанови у християнськiй вiрiтАЭ. Кальвiн стояв на тих самих позицiях, що i Лютер. Вiн визнавав, що долi людей визнаються Богом i нiякi тАЮдобрi справитАЭ цього не можуть змiнити. Водночас Кальвiн не вiдкидаСФ активноСЧ дiяльностi, внаслiдок якоСЧ вiруючий своСЧми успiхами в особистому життi може довести, що вiн тАЮбожий обранецьтАЭ.
Отже, розвиток фiлософськоСЧ думки в епоху Вiдродження засвiдчуСФ народження нового свiтогляду, основними рисами якого СФ натуралiзм i рацiоналiзм. Основна ознака фiлософiСЧ Вiдродження свiтська, земна спрямованiсть. Фiлософiя Вiдродження створила основу i умови для переходу вiд середньовiчних фiлософських традицiй до фiлософiСЧ Нового часу. В цьому полягаСФ СЧСЧ значення та етапний iсторичний характер.
3. Просвiтництво i тАЮбароковатАЭ фiлософiя
Творчiсть культурних дiячiв Ренесансу позитивно вплинула на дальшiй розвиток СФвропейського рацiонального мислення, зокрема фiлософiСЧ Просвiтництва, яке закрiпило та розвинуло гуманiстичну традицiю Вiдродження
Першим фiлософом Нового часу, засновником емпiризму, вважаСФться Френсiс Бекон (1561-1626). Головними його працями СФ тАЮНовий ОрагонтАЭ, тАЮНова АтлантидатАЭ та тАЮРЖсторiя Генрiха VРЖРЖтАЭ. На його думку, найважливiша мета науки приносити користь людинi, удосконалювати СЧСЧ життя. Тiльки наукове знання збiльшуСФ владу людини над природою.
Принципи емпiр?/p>