Засоби творення гумору та сатири у творах Остапа Вишні
Курсовой проект - Литература
Другие курсовые по предмету Литература
µрежив я, мені пощастило хоч разочок, хоч на хвильку, на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити сумні його очі, - ніякого більше гонорару мені не треба. Я - слуга народний! І я з того гордий, я з того щасливий! [1, 167].
Таке найзаповітніше кредо Вишні-художника, Вишні-громадянина. Не випадково Павло Михайлович підкреслював: Скажу тільки - працював чесно! [1, 168]. І це народ відчував, оцінив. Нагородив чародія сміху щирою любов`ю. Бо він, писав Максим Рильський, письменник суто народний, народний у найкращому і найглибшому розумінні слова.
За особливостями природи свого рідкісного обдаровання Остап Вишня тонко відчував комічне, глибоко осягнув його закони. Невтомно шукав нових прийомів і засобів творення комічного. Особливо нещадно викривав Вишня слабість українців інстинкту громадської і національної єдності, їх анархічний псевдо індивідуалізм, їхню інертність, всі три риси в психології і думанні українця, що так довго обійшлися і обходяться Україні на суворому іспиті доби динамічних перемін і модернізацій. Сатирично відгукується Вишня не тільки на лінь, а й на процеси малоросійства, недбальства у ставленні до рідної мови й культури.
Остап Вишня - письменник унікальної (не тільки для України) популярності, рекордних - мільйонових! - тиражів, твори якого знали навіть неписьменні, за що його деякі вибагливі критики виключали з літератури, а диктатори - із життя.
Літературна спадщина Остапа Вишні - це насамперед тисячі гуморесок у щоденній пресі на всі теми дня - своєрідний тип фейлетону, що йому він давав назву усмішка або ще репяшок. Родились вони головно з праці Вишні у редакціях перших українських радянських газет Вісті ВУЦВК і Селянська правда. В усмішках Вишні віддзеркалився своєрідний тодішній ренесанс селянства як соціального стану України, який, скинувши в революції російсько-поміщицьке ярмо, не дався поки що накинути собі нове російсько-колгоспне ярмо. Вишневі усмішки сільські, з одного боку, кпили з вікової селянської відсталості, темноти, анархічного егоїзму й асоціальної роздрібненості, а з другого - пускали гострі сатиричні стріли на розплоджуваний Москвою паразитарний бюрократизм нової панівної верхівки імперії. Селяни відчували у Вишні свого друга і речника. Вони розуміли цього гумориста, що сам родився і виріс у сільській родині, не тільки з того, що він пише, а ще більше по тому, як він пише.
Також у своїй багатогранній творчості Остап Вишня звертається до жанру фейлетону та памфлета, гуморески та нарису, до музичного гротеску і музичної комедії, усмішки-жарту, усмішки-оповідання, усмішки-статті та рецензії.
Остап Вишня увійшов в українську літературу як майстер малої сатирико-гумористичної прози. Дослідник його творчості В. Дорошенко зазначав, що Остап Вишня був письменником рідкісного гумористичного покликання, митець широкого тематичного діапазону, багатогранного ідейного змісту, самобутньої творчої манери.... Сам Вишня в одному з листів жартома признавався читачам, що довгих творів не вміє писати, тому вирішив бути талантом на коротких дистанціях, спринтер-талантом. В історію і теорію малих жанрів письменник вніс багато нового, сповнивши їх актуальним на той час соціальним змістом, оригінальними комічними засобами відтворення життя.
Протягом усього свого творчого шляху Остап Вишня виступав як талановитий і неповторний митець, слово якого глибоко проникало в пласти народного життя й успішно слугувало його безупинному поступові.
2.2 Засоби творення комічного у творах Зенітка та Чухраїнці
Всі засоби гумору та сатири, які використовував Остап Вишня чітко можна простежити у творі Зенітка, де письменник патріот підносить тему мужності і нескореності народу в роки другої світової війни, утверджує його героїзм. Усі люди стала на захист Вітчизни. У боротьбі з кривавим фашизмом брали активну участь навіть старі діди й підлітки.
Головний герой Зенітки мудрий, життєрадісний, винахідливий і дотепний. Людина мужня і скромна. Про всій героїчний подвиг у роки війни дід Свирид розповідає із стриманим гумором. У загальнонародну справу розгрому німецько-фашистських загарбників він вносить і свій носильний вклад.
Гумореска це діалог оповідача з її героєм дідом Свиридом, котрий про свій вік говорить: Та хто зна! Чи сімдесят девять, чи вісімдесят девять? Хіба їх полічим? [14, 96]. Цією деталлю підкреслено всенародну війну з окупантами.
Твір складається з двох частин: соприкосновеніє діда Свирида з фашистами і побутові стражелія з бабою Лукеркою покійною дружиною, в яких дід так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку [14, 95].
У першій частині О.Вишня застосовує такі засоби сатири:
- бурлескну лексику: загребли трьох отам на вигоні (замість поважного поховали);
- лайливі, принизливі слова: погань, несиголовці, імя старости Панько Нужник, сукині ви сини;
- вживання середнього роду замість чоловічого: Воно сопливе виплакало, щоб його в колгосп прийняли;
- варваризм: Вас іст дас?, діла-гут.
Вила-трійчати, якими Свирид, як щурят подавив гітлерівців виростають у гіперболізований образ народної зенітки. Ось як розповідає дід про своє генеральне соприкосновеніє з фашистами, що спали на горищі:
Чую хропочуть. Я з лопухів потихесеньку, навшпиньки, у хлів. ?/p>