Закінчений та незакінчений злочин
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
µного злочину і призначення за нього покарання. Існують спеціальні випадки, коли діяння визнається закінченим злочином, будучи фактично незакінченим. Йдеться, наприклад, про посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (ст. 110 КК України), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України), посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у звязку з їх діяльністю, повязаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України), посягання на життя захисника чи представника особи у звязку з діяльністю, повязаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК України).
Всі три стадії умисного злочину мають спільні риси. По-перше, всі вони є суспільно небезпечними діяннями, але різного ступеня. По-друге, кожна з них містить певний обсяг фактично вчинених дій, який також є різним. По-третє, субєктивна сторона кожного етапу характеризується умисною формою вини, проте зміст і спрямованість умислу може змінюватися.
Проаналізувавши зміст статей 13, 14, 15 КК України, логічно дійти висновку, що у загальному випадку лише закінчений злочин (третя стадія) містить усі обовязкові ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Тобто, із трьох стадій перша і друга не є злочином на відміну від третьої.
Таким чином, напрошується висновок, що кримінальна відповідальність може наставати за вчинення діяння, яке злочином не є. Але кримінальна відповідальність може наставати лише за вчинення злочину. Протилежне суперечить, по-перше, Конституції України, зокрема ч. 2 ст. 58, яка встановлює, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Також це явно не відповідає Загальним положенням Кримінального кодексу України, а саме ч. 1 ст. 2, яка визначає підставою кримінальної відповідальності вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
На жаль, положення щодо регулювання питання відповідальності за незакінчений злочин не вирізняються ані кількістю, ані якістю. КК України обмежився тут двома правовими нормами, а саме, ст. 16 та ч. 1 ст. 68.
Порядок кваліфікації встановлює ст. 16 КК України: кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Це означає, що формула кваліфікації за вчинення, наприклад, готування до крадіжки буде мати такий вигляд: ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 185 КК України. Дана норма носить суто процесуальний характер, оскільки регламентує правило написання формули кваліфікації. Стосується воно виключно діяльності правозастосовчих органів.
Отже, законодавець встановив у Кримінальному кодексі (ст. 16) процесуальну правову норму під назвою Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин, і тим самим закріпив кримінальну відповідальність за діяння, які не є злочинами. Виключенням є лише готування до злочину невеликої тяжкості, яке кримінальної відповідальності за собою не тягне (ч. 2 ст. 14 КК України).
Порядок призначення покарання за незакінчений злочин регламентує ч. 1 ст. 68 КК України у такій редакції: При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця. Жодна із статей 65 (загальні засади призначення покарання), 66 (обставини, які помякшують покарання) та 67 (обставини, які обтяжують покарання) не містить згадки про стадії злочину. Тут можна заперечити, що перелік обставин, які помякшують покарання (ч. 1 ст. 66 КК України), є невичерпним; що суд при призначенні покарання може визнати такими, що його помякшують, і інші обставини, не зазначені в цьому переліку (ч. 2 ст. 66 КК України).
Різниця полягає у тому, що невизнання обставин, закріплених у переліку, помякшуючими є незаконним. А не визнати незакріплені обставини помякшуючими, є законним. Тобто, покарання за незакінчений злочин може бути помякшено судом на підставі недоведеності до кінця. А може і не бути помякшено. Причому і перше, і друге рішення будуть відповідати закону.
Досить поверхово досліджує і розяснює дане питання Пленум Верховного Суду України у своїй постанові Про практику призначення судами кримінального покарання від 24 жовтня 2003 року. Єдине положення, яке має щось спільне із незакінченим злочином, звучить так: Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Таке тлумачення не тільки не вирішує питань, але й додає нових. Ступінь тяжкості злочину визначається не лише відповідно до ст. 12 КК на підставі санкцій статей Особливої частини. А вони, у свою чергу, є константами, і вказують на ступінь тяжкості злочину певного виду.
Але головним запитанням залишається те, яким має бути покарання за незакінчений злочин. Оскільки готування і замах не мають усіх обовязкових ознак злочину (крім окремих спеціальних випадків, коли кодексом криміналізуються дані стадії у статтях Особливої частини), було б логічно, аби і покарання було нижчим, ніж за вчинення закінченого зло?/p>